Новини та анонси подій факультету

Студентська рада факультету економіки та бізнесу продовжує цикл історій, що розповіли нам студенти та викладачі факультету, присвячені Дню Перемоги над нацизмом у другій світовій війні.

Історія третя. Стоєва Тетяна. Група 11-МБ ОО

Напевно немає в нашій країні сім’ї, яку б не зачепили страшні події того часу. Тому у кожного є власна історія, пов’язана з війною. Ось це моя.

 Мою прабабусю звуть Шаповалова Марія Макарівна. Вона народилася 23 серпня 1922 року в селі Іванівська-Лисиця Грайворонського району (Росія). Закінчила 7 класів і вступила до медучилища у м. Харків.

Всю війну вона пройшла в складі лікарні №1027. Дійшла до Латвії, весь час прямувавши за лінією фронту. Начальник лікарні №1027, полковник медичної служби Грушко, давав моїй прабабусі таку характеристику: “За весь час роботи в лікарні Марія  проявила себе як сумлінний, чесний, добрий працівник. Серед поранених і хворих мала авторитет”

Після війни вона повернулася в рідне село. Влаштувалася працювати в лікарню. Вийшла заміж за мого прадіда Шаповалова Олексія. І народила двох дітей – мою бабусю Стоєву (Шаповалову) Антоніну і Шаповалова Віктора. Після смерті мого прадіда прабабуся переїхала в Гірсівку до доньки. Так склалося життя, що їй довелося поховати двох своїх дітей. І залишилася вона у нас: у зятя, онуків, правнуків.

Ми з нею часто згадували її воєнні роки, багато співали фронтових пісень (її найулюбленіша “Синий платочек”, і до сьогодні я не можу стримати сліз, коли чую цю пісню), вона розповідала про свої нагороди. А їх у неї чимало: «Орден Великої Вітчизняної війни II ступеня», «Медаль Жукова», «Медаль за доблесну працю під час Великої Вітчизняної війни» та інші. Звісно, вона не керувала боями, не проводила героїчні спецоперації і не встановлювала прапор червоної армії над Рейхстагом! Але, я вважаю, що вона зробила великий подвиг, рятувавши і лікувавши всіх поранених солдат.

Навіть день її смерті – символічна дата в історії: 22 червня!

Я дуже пишаюся тим, що у мене була така прабабуся! Вона прожила дуже складне життя, в якій було багато горя, але вона все витримала, вона не здалася. А це ознака дуже сильної людини.

Одного разу я почула дуже гарний, на мою думку, вислів: “Допоки на всій Землі буде хоч один ветеран тієї війни – ми будемо святкувати цей день. А потім нам назавжди залишиться лише пам’ять про цих героїв!” Тому хоч раз на рік, незважаючи на всі справи і погодні умови, просто прийдіть і привітайте ветеранів і вшануйте загиблих героїв!

Редакція

Васильченко О.О.,

заступник декана ФЕБ з ОВР