ТЕМА 8

ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА В ГАЛУЗІ РОСЛИННИЦТВА

 

ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАСВОЄННЯ МАТЕРІАЛУ

1. Завдання та шляхи розвитку галузей рослинництва.

2. Структура посівних площ.

3. Система сівозмін.

4. Організаційно-економічна оцінка структури  посівних площ, сівозмін, культур і агротехнічних заходів.

Ключові терміни

•  Рослинництво •  структура  посівних площ •  селекція •  інтенсивних технологій

 

1.          Завдання та шляхи розвитку галузей рослинництва

 

Рослинництво є комплексною галузю сільського господарства, її розвитку якої залежить розвиток інших галузей, особливо тваринництва, оскільки кормова база останнього створюється переважно в цій галузі. Галузі рослинництва забезпечують населення країни продуктами харчування, а промисловість - сировиною.

Рис. 7.1 –  Класифікація галузей рослинництва.

 

Рослинництво, як комплексна галузь, складається з декількох галузей: зерновиробництво, буряківництво, льонарство, картоплярство, овочівництво, кормовиробництво та ін. Відповідно до цього формуються певні виробничі типи господарств, які відрізняються один від одного технологією та організацією виробництва, кваліфікацією робочої сили, вироблюваною продукцією.

Основним завданням розвитку галузей рослинництва є раціональне використання виробничого потенціалу шляхом впровадження інтенсивних технологій, наукових форм організації виробництва і праці стосовно грунтово-кліматичних та економічних умов їх діяльності.

Основними шляхами збільшення виробництва конкуренте здатної продукції рослинництва є:

·     запровадження науково-обгрунтованої системи ведення господарства;  

·     створення міцної матеріально-технічної бази стосовно обсягів і структури виробництва продукції, системи машин;

·     запровадження ефективної системи захисту рослин від хворіб, шкідників і бур'янів;

·     меліорація земель;

·     селекція і насінництво;

·     запровадження науково-обгрунтованих систем землеробства:

·     запровадження заходів із зменшення втрат урожаю при збиранні;

·     спеціалізація і концентрація виробництва;

·     розвиток форм кооперування і поділу праці;

·     запровадження інформаційно-обчислювальної системи планування, обліку, звітності та оперативного управління сільськогосподарським виробництвом;

·     впровадження інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур.

Особливо важливим на сучасному етапі розвитку галузей рослинництва є запровадження прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур, які повинні бути ресурсоощадними.

Суть інтенсивних технологій полягає в тому, що виробництво продукції здійснюється на основі новітніх досягнень науково-технічного прогресу при створенні умов для сільськогосподарських культур відповідно до фаз їх росту на основі комплексу факторів в оптимальній пропорції протягом всього вегетаційного періоду з метою забезпечення рівня програмованого урожаю. А саме:

·     розміщення культур у сівозміні після науково-обгрунтованих попередників;

·     висівання стійких проти засухи і вилягання, хворіб і шкідників високоврожайних районованих сортів за високої якості посівного матеріалу;

·     застосування науково-обгрунтованої системи удобрення відповідно до грунтово-кліматичних умов на запрограмований рівень урожаю;

·     застосування інтегрованих систем боротьби із хворобами, шкідниками і бур'янами;

·     застосування комплексу науково-обгрунтованих меліоративних заходів;

·     здійснення виробництва відповідно до науково-обгрунтованої системи організації праці;

·     виконання всіх виробничих процесів відповідно, до агротехнічних і організаційно-економічних заходів із залученням висококваліфікованих кадрів.

При використанні у господарстві інтенсивних технологій особливого значення набуває дотримання календарного графіку виконання всіх організаційно-технологічних операцій на кожному полі.

 

2. Структура посівних площ

 

Галузь рослинництва включає вирощування великої кількості сільськогосподарських культур, які об'єднують в чотири однорідні групи:

·     зернові і зернобобові;

·     технічні культури;

·     картопля, овочі та баштанні;

·     кормові культури.

Структура посівних площ (відсоткове співвідношення площ посіву окремих культур та їх груп в загальній площі посіву) має вплив на урожайність, загальну продуктивність землі, стан кормової бази і на розвиток тваринництва, а тому і визначає рівень виробництва продукції кожного аграрного формування. Структура посівних площ складається під впливом багатьох факторів. Основні з них: структура сільськогосподарських угідь, їх якість, особливо ріллі, спеціалізація, виконання завдань щодо продажу продукції, забезпеченість засобами виробництва і трудовими ресурсами, кліматичні умови.

Раціональна структура посівних площ забезпечує виробництво необхідної кількості зерна, картоплі, овочів, технічних і кормових культур в необхідному асортименті, а всі культури - добрими попередниками і сприяє створенню відповідних агротехнічних і економічних умов, а на цій основі - сприяє підвищенню урожайності. Така структура дає можливість найбільш продуктивно використовувати ріллю, створює можливості для запровадження правильних сівозмін, оскільки кожна культура потребує доброго попередника.

Структура посівних площ - це один із найбільш елементів системи землеробства. Її вдосконалення направлено на збільшення виробництва сільськогосподарської продукції також зменшення трудових і матеріально-грошових затрат на виробництво  одиниці продукції.

Вдосконалення структури посівних площ необхідно проводити двома шляхами:

·     заміна менш врожайних культур і сортів більш врожайними ми, не змінюючи при цьому системи ведення господарства;

·      пов'язаний з перебудовою системи ведення господарства, а саме, поглиблення міжгосподарської і внутрішньогосподарської спеціалізації, що змінює склад і поєднання галузей, взаємозв'язок між землеробством і тваринництвом. Це викликає організаційні зміни в господарстві, в тому числі і в структурі посівних площ.

 

3. Система сівозмін

 

Основним елементом раціональної системи землеробства є правильна сівозміна. Під сівозміною розуміють науково - обґрунтований і чітко визначений порядок чергування культур у просторі та в часі. Чергування культур має забезпечити раціональне використання землі і підвищення родючості. Ґрунтів, зростання врожайності культур і виконання договірних зобов'язань з продажу продукції, створення міцної кормової бази для тваринництва і збільшення виробництва продукції на гектар сівозмінної площі при мінімальних затратах праці і коштів.

За призначенням сівозміни поділяються на такі види: польові, спеціальні, кормові, комплексні. Сукупність взаємопов'язаних сівозмін, об'єднаних планом розвитку галузей і організації території господарства, становлять систему сівозмін аграрного формування.

Польові сівозміни - зернові, бурякові, льонарські та інші. Головне їх призначення - виробництво зернових і технічних

Кормові сівозміни поділяють на прифермські, лучні, пасовищні і лукопасовищні. Вони призначені для вирощування різноманітних кормових культур з метою задоволення потреб в кормах тваринництва.

Спеціальні сівозміни - овочівницькі, тютюнницькі, коноплярські, ґрунтозахисні, протиерозійні та інші. Основне завдання їх полягає в тому, щоб забезпечити вирощування культур, які мають особливу агротехніку. Ґрунтозахисні і протиерозійні сівозміни впроваджують на ерозійне небезпечних ділянках або на ділянках, що зазнали ерозії.

Комплексні сівозміни об'єднують овочекормові культури. Вони поширені у приміських овочемолочних господарствах.

Кількість сівозмін у господарстві залежить від виробничої спеціалізації, площі орних земель, віддаленості земель наявності різко відмінних за родючістю ґрунтів, кількості населених пунктів та їх розміщення.

Залежно від спеціалізації виробництва у господарстві можуть бути всі основні типи сівозмін або тільки окремі з них. Дві і більше польових сівозмін можуть мати господарства з двома і більше населеними пунктами. Якщо в господарстві є великі площі різко відмінних за якістю ґрунтів, то на них доцільно організувати окремі польові сівозміни. У сівозміні на кращих ґрунтах слід вирощувати більш вимогливі культури - технічні, пшеницю та інші. Коли ж різні за якістю ґрунти займають невеликі площі, тоді нарізують одну польову сівозміну, але чергування культур в ній у процесі ротації періодично змінюють з таким розрахунком, щоб найбільш вимогливі культури (цукрові буряки, льон та ін.) не розміщувати в полях з малородючим ґрунтом. 

 

Рис. 7.2 – Організація системи сівозмін

 

Кількість овочевих і кормових сівозмін залежить від потреби у відповідних видах продукції, наявності і розміщення низинних ґрунтів, розмірів і розміщення тваринницьких ферм. І   Розміщення сівозмін на території господарства залежить від того, яке значення вони мають у господарстві, від вимог культур щодо типів ґрунтів і вологи, інтенсивності та зручності обслуговування. Найбільші за розмірами польові сівозміни, а тому їх розміщують на основних масивах орних земель.

Кормові (прифермські) сівозміни доцільно розміщувати поблизу ферм і висівати тут найбільш трудомісткі, малотранспортабельні культури.

Спеціальні (тютюнові, конопляні) сівозміни розміщують на ґрунтах, які відповідають вимогам вирощування цих культур, поблизу водойм і якомога ближче до населених пунктів, що пов’язано з їх високою інтенсивністю.

Ґрунтозахисні сівозміни розміщують на землях, що зазнають водної  або вітрової ерозії.

 У спеціалізованих (приміських) овочево-тваринницьких господарствах поля овочевих і кормових сівозмін розміщують на основних масивах. Свою назву сівозміни одержують, як правило, за провідною культурою, яка має найбільшу питому масу в структурі посівів. Поділ сівозмін за призначенням умовний, оскільки  в польових сівозмінах вирощуються, крім основних культур, кормові, овочеві і технічні, а в кормових і спеціальних сівозмінах – зернові культури.

Обґрунтувати сівозміну означає врахувати під час її проектування агрономічні й організаційно-економічні вимоги.

Агрономічні вимоги щодо сівозмін передбачають використання при чергуванні культур правильних попередників в комплексі з іншими заходами, які повинні забезпечувати підвищення врожайності культур, боротьбу з хворобами, шкідниками і бур'янами, своєчасне звільнення площі для підготовки ґрунту і, сівби наступної культури, підвищення родючості ґрунту.

Організаційно-економічні вимоги полягають у правильному розв'язанні питань щодо розмірів і структури посівних, і площ культур, обсягу виробництва і собівартості продукції, розміщення сівозмін на території господарства, нарізування полів сівозмін.

Запровадження і освоєння сівозмін це дві стадії єдиного процесу. Запровадження сівозмін включає визначення типів і видів сівозмін, що запроваджуватимуться у господарстві, кількості їх, розроблення схем чергування культур, розміщення сівозмін на земельній території, нарізання полів і польової шляхової мережі.

Освоєння сівозмін означає освоєння прийнятих схем чергування культур у кожній сівозміні, системи обробітку ґрунту  і удобрення, проведення лісозахисних насаджень. Насамперед, складають план переходу до прийнятих сівозмін. Для цього з окремих полів виписують попередники за 2-3 останні роки. Враховуючи ці попередники і прийняті схеми чергування, відповідно розміщують культури, у першу чергу основні в господарстві і вимогливі.

Строки освоєння прийнятих сівозмін недоцільно розтягувати більш як на 2-3 роки, оскільки за тривалий період можуть статися істотні зміни у структурі посівних площ і відповідно у схемах чергування культур у сівозмінах.

Сівозміна вважається освоєною, якщо всі культури розміщено в полях після визначених попередників.

Розробляючи сівозміни, насамперед вивчають земельну територію господарства - розміщення і площу земельних угідь якість ґрунтів, шляхову мережу, водні джерела, розміщення населених пунктів, тваринницьких ферм. Потім за плановим обсягом виробництва окремих видів рослинницької продукції (продовольчої, технічної і кормової) та плановою урожайністю визначають проектну структуру посівних площ відповідних сільськогосподарських культур. Загальна їх площа має дорівнювати площі землі в обробітку, що відводиться під посіви (без чистого пару, в тих господарствах, де його використовують).

Маючи дані про/земельні угіддя, склад і площу посівів, розміщення населених пунктів і тваринницьких ферм, спочатку визначають типи сівозмін (польові, кормові, спеціальні), які необхідно запровадити у господарстві, їх кількість і розміщення. Потім вирішують питання про кількість полів у кожній сівозміні та схеми чергування культур в них.

У кожному полі сівозміни доцільно висівати одну культуру, щоб можна було проводити всі роботи одночасно. Якщо цього забезпечити не можна, тоді цілі поля слід відводити під основні; - культури, які за планом займають великі площі. Решту культур  з невеликими площами посіву, розміщують у так званих збірних полях. Кількість культур у кожній сівозміні можна зменшувати, раціонально розподіляючи їх за окремими сівозмінами і бригадами.

 Культури розміщують відповідно до їх складу, площі та агротехнічних вимог до попереднику. На дерново-підзолистих ґрунтах поліської зони запроваджують 8-10 пільні зерново-льоно-картопляні польові і 5-7 пільні овочеві та кормові сівозміни, а на піщаних – 5-6 пільні люпино-картопляні. В лісостеповій зоні переважають 9-10 пільні зерново-бурякові, 6-8 пільні кормові, 5-6 пільні овочеві і 5-7 пільні ґрунтозахисні сівозміни. У господарствах степової зони запроваджують 9-12 пільні паро-зерново-соняшникові польові, 6-8 пільні кормові, 5-6 пільні овочеві та ґрунтозахисні сівозміни.

В окремих господарствах, які різняться складом і структурою посівних площ культур, схеми сівозмін також відповідно відрізняються. Тому для зон можуть бути рекомендовані лише орієнтовні схеми, які необхідно уточнювати відповідно до виробничих умов господарства.

Нарізування полів сівозмін. Кількість полів у сівозмінах залежить від розміру сівозмінного масиву, кількості культур та їх площ посіву. Розмір кожного поля має забезпечувати ефективне використання складної техніки.

Якщо в сівозміні надто велика кількість полів, тоді утруднюється їх використання, необхідна густіша мережа польових шляхів, а в результаті зменшується розмір кожного поля.

При невеликій кількості полів виникає потреба розмістити в кожному з них кілька культур, а отже порушується правильне ї їх чергування. За таких умов неможливо одночасно проводити роботи на кожному полі. Коротку ротацію сівозмін доцільно запроваджувати у сівозмінах з невеликим набором вирощування культур.

Поля сівозмін мають бути рівновеликими, що забезпечує рівномірність виробництва продукції у процесі чергування культур. Відхилення розмірів полів від середнього розміру не повинно перевищувати 3-5%.

Конфігурація полів повинна забезпечувати оптимальну довжину гонів для ефективного використання техніки. При площі поля 250-300 га (в багатоземельних степових районах) найдоцільнішою його формою є квадрат із співвідношенням сторін 1:1. Із зменшенням розміру форма поля має бути прямокутною або подібною до неї. Найбільш доцільне таке співвідношення між шириною і довжиною: при площі поля 150-250 га - 1:1,5-2; 100-150 га-1:3-4.

Поля потрібно правильно розміщувати відносно рельєфу шляхів, населених пунктів, сторін та природних перешкод. Щоб зберегти вологу та запобігти ерозійним процесам, поля розміщують упоперек схилів, а в надмірно зволожених районах - під кутом до схилу. Нарізувати поля слід так, щоб вони виходили до головних шляхів і, де можливо, до населених пунктів. Це зменшує потребу в додатковій польовій мережі шляхів.

У районах з холодним і помірним кліматом поля сівозмін краще розміщувати з півночі на південь, щоб вони краще прогрівались, а в посушливих районах - із сходу на захід. Полем повинно становити єдиний масив, бажано, щоб його не розчленовували яри, болота, річки, шляхи, бо це перешкоджає нормальному ходу робіт.

 

4. Організаційно-економічна оцінка структури посівних площ, сівозмін, культур і агротехнічних заходів

 

Економічну оцінку нової (раціональної або існуючої) структури посівних площ проводять за такими показниками:

·                   вихід валової і товарної продукції (у вартісному виразі) на одиницю площі посіву сільськогосподарських культур;

·                   урожайність сільськогосподарських культур та їх груп;

·                   продуктивність праці на вирощуванні сільськогосподарських культур;

·                   розмір прибутку і чистого доходу на 1 га посіву;

·                   затрати матеріальних ресурсів і коштів в розрахунку на 1 га посіву окремих культур, їх груп;

·                   собівартість одиниці продукції, рентабельність виробництва окремих культур, їх груп і галузі в цілому.

Удосконалення структури посівних площ забезпечує збільшення виходу сільськогосподарської продукції і підвищення ефективності ведення рослинництва, що веде до збільшення прибутку підприємством.

Економічну оцінку сівозмін здійснюють за такими .показниками:

·                   виконання договірних зобов'язань щодо асортименту і якості реалізації продукції;

·                   вихід валової і товарної продукції в натуральному і вартісному виразі на 100 га сівозмінної площі;

·                   собівартість одиниці продукції;

·                   забезпеченість тваринництва кормами і собівартість кормової одиниці;

·                   розмір прибутку і чистого доходу на 1 га площі, рівень рентабельності виробництва товарних культур;

·                   використання робочої сили і засобів виробництва, енергоозброєність і трудомісткість робіт;

·                   рівень продуктивності праці;

·                   вихід продукції на 100 грн. витрат;

·                   строк окупності капіталовкладень.

Організаційно-економічну оцінку сівозмін проводять в період  проектування і впровадження сівозмін, а також після їх освоєння.

Економічну оцінку сільськогосподарських культур здійснюють за однорідними культурами, які мають однакове призначення. Доцільно в окремі групи об'єднувати зернові, продовольчі, технічні, овочеві, кормові культури і багаторічні насадження.

Економічну оцінку товарних сільськогосподарських культур здійснюють за такими показниками:

·                   урожайність основної і побічної продукції;

·                   собівартість 1 ц продукції і витрати на 1 га посіву;

·                   затрати праці на 1 га посіву, 1 ц продукції і виробництво з продукції на одну людино-годину;

·                   валовий доход на 1 га посіву, 1 люд.-год., 4 грн. матеріальних витрат;

·                   чистий доход на 1 га посіву, 1 люд.-год.;

·                   рівень рентабельності виробництва сільськогосподарських культур та їх груп.

Економічну оцінку сільськогосподарських культур здійснюють на підставі фактичних даних за останні 3-5 років.

Економічну оцінку кормових культур здійснюють за такими  показниками:

·                                    урожайність кормових культур в натуральному обчисленні;

·                                    вихід кормових одиниць, перетравного протеїну і кормо-протеїнових одиниць з 1 га площі;

·                                    продуктивність праці (затрати праці на виробництво 1 ц продукції, кормових одиниць, кормо-протеїнових одиниць);

·                                    вміст поживних речовин в одиниці корму;

·                                    собівартість 1 ц кормів, кормових одиниць, кормо-протеїнових одиниць.

 Економічну оцінку агротехнічних заходів проводять за такими показниками:

·     приріст урожаю або підвищення якості продукції сільськогосподарських культур;

·     затрати праці на 1 га посіву і одиницю продукції;

·     виробничі витрати на 1 га земельної площі;

·     собівартість одиниці продукції;

·     чистий доход на 1 га посіву, 1 грн. виробничих витрат;

·     рівень рентабельності культур і галузі в цілому.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ РОЗДУМУ ТА ПОВТОРЕННЯ

 

1.                Перерахуйте основні завдання галузі рослинництва.

2.                Дайте характеристику основним шляхам розвитку галузі рослинництва.

3.                Охарактеризуйте поняття "структура посівних площ" та шляхи її вдосконалення.

4.                Що таке система сівозмін? Та розкрийте її організацію.

5.                Які показники характеризують економічну оцінку структури посівних площ?

6.                Які показники характеризують економічну оцінку системи сівозмін?