|
ТЕМА 14 |
ОРГАНІЗАЦІЯ
ВІВЧАРСТВА |
ПИТАННЯ ДЛЯ
ЗАСВОЄННЯ МАТЕРІАЛУ
1.
Організація відтворення стада овець.
2.
Способи утримання овець.
3.
Організація відгодівлі і нагулу овець.
4.
Організація стриження
овець.
|
Ключові
терміни |
•
тонкорунне
вівчарство •
грубововне
вівчарство •
напівтонкорунне
вівчарство •
смушковий
напрям вівчарства •
валовий
настриг вовни |
1.
Організація відтворення стада овець.
Від овець отримують важливу сировину
для легкої промисловості — вовну, овчини, смушки, хутро, а також цінні
продукти харчування — баранину і молоко.
Виробництво продукції вівчарства
належить до економічно вигідних галузей тваринництва. По-перше, висока адаптивна
здатність овець забезпечує можливість незначних витрат на їх утримання та
використання для господарських цілей малодоступних земельних угідь. По-друге,
велика різноманітність видів продукції овець забезпечує високу сумарну
ефективність використання поживних речовин корму (5 – 6 % вовна, 15 – 20
баранина, 25 – 30 % молоко).
Раціональна
система відтворення
стада у
вівчарстві передбачає проведення таких заходів: досягнення встановленої
структури стада, яка відповідає спеціалізації галузі; правильного формування
отар і закріплення їх за чабанськими бригадами; ліквідації яловості маток;
широкого впровадження штучного осіменіння у потрібні строки; своєчасного
вибракування
низькопродуктивного поголів'я та поповнення маточного стада більш якісним
молодняком; забезпечення повноцінної та безперебійної годівлі тварин;
організації раціонального утримання овець за високого рівня механізації
виробничих процесів; збереження одержаного приплоду.
Термін використання
маток в звичайних господарствах не повинен перевищувати 6 років, а в умовах
інтенсивних технологій - 5 років. До розплоду і вирощування ягнят з стада
виключають, відгодовують і реалізують на м'ясо. У зв'язку з цим щорічна
вибракування маток повинна складати 17-20%. Замість них в отари (групи) вводять
таку ж кількість 1,5-річних ярок, придатних для спаровування.
У тонкоруннім
вівчарстві слід мати на стаді 55-60% маток і 15-20% валухів. При подальшій
інтенсифікації необхідно скорочення частки валухів і збільшення частки маток (за
умови реалізації молодняку в перший рік життя). У напівтонкорунне вівчарстві
частка маток в стаді повинна досягати 65-70%, що дозволяє отримувати більше
молодняку для відгодівлі та забою на м'ясо у віці 6-8 міс. У племінних
підприємствах тонкорунного і
напівтонкорунне вівчарства структура стада залежить від віку реалізованого
молодняку: при реалізації в 8-10 міс частка маток повинна складати 60-65%, 14-16
міс - 50-55%. У шубному вівчарстві в залежності від кратності і термінів ягнения
частка маток в стаді коливається від 60 до 70% (валахів цього напрямку не
вирощують). У смушевих
підприємствах, в яких забивають
50-55% ягнят, частка маток при розширеному відтворенні стада (з щорічним
приростом 10-12%) становить 70-75%, а ремонтного молодняку - 22- 27%. У
підприємствах, в яких не ставиться
завдання збільшення поголів'я, частку маток доводять до 80%. У м'ясо-сальному
вівчарстві матки зазвичай складають
60-70%. При забої молодняку в перший рік життя частку маток доводять до
75%.
Для
складання помісячних і річних оборотів стада вихідними матеріалами є: план
реалізації поголів’я; наявність (фактична або очікувана) поголів’я по
статево-вікових групах на початок року; план осіменіння вівцематок і ярок і
терміни їх ягніння; надходження приплоду, надходження поголів’я зі сторони для
поповнення маточного стада. Оборот стада складають
окремо по поголів’ю овець з різною якістю.
При закінченні
розрахунків оборотів стада підраховують валовий приріст, живу масу поголів’я по
статево-вікових групах на кінець року та живу масу отриманого приплоду і
реалізованого поголів’я.
Приріст живої маси
поголів’я овець визначають із врахуванням середньодобового приросту та
тривалості періоду.
Валовий настриг вовни
планують, виходячи із чисельності поголів’я в розрізі статево-вікових груп, який
визначають в масі немитої вовни і в перерахунку на чисте волокно, виходячи з
показників попереднього року.
Баранів-плідників
починають використовувати для осіменіння у віці і -1,5 ріку при живій масі 35-45
кг, ярок - в такому ж віці при живій масі 25-30 кг. Норма навантаження маток при
природному паруванні на барана-плідника - 35-40 голів, при ручному - 50-60, при
штучному осіменінні - 500-700 гол.
При
інтенсивному веденні вівчарства доцільно застосовувати циклічне осіменіння маток, мета якого
полягає в тому, щоб окіт у всіх отарах проходив у короткі терміни і різниця у
віці ягнят не перевищувала декілька днів. Організація циклічного
осіменіння вівцематок можлива тільки на великих фермах з однорідною по
якості вовною.
Окремі підприємства
практикують ущільнені окоти. При цьому методі
відтворення стада можна отримувати від маток три окоти за два роки, для чого їх
запліднюють в серпні-вересні, квітні-травні і в листопаді-грудні. Відповідно
окоти проходять в січні-лютому, вересні-жовтні та квітні-травні наступного року.
Ущільнені окоти проводять лише при хорошій годівлі вівцематок і ягнят і
наявності необхідної кількості теплих вівчарень.
2. Способи
утримання овець.
У
вівчарстві в залежності від кліматичних і господарських особливостей зон країни
використовують слідуючі основні системи утримання овець:
·
круглорічну стійлову;
·
стійлово-пасовищну;
·
пасовищно-стійлову;
·
пасовищну.
Круглорічна
стійлова система застосовується
в зонах інтенсивного землеробства з добре розвиненим кормовим виробництвом, при
відсутності пасовищ. При цій системі овець зимою утримують і годують в
приміщеннях і на вигульно-кормових площадках, а літом тільки на
вигульно-кормових площадках.
Стійлово-пасовищна
система характеризується
перевагою тривалого стійлового періоду. Ця система найраціональніша і відповідає
біологічним вимогам організму. При цій системі овець утримують зимою в овчарнях
з вигульно-кормовими площадками, а літом на пасовищах.
Пасовищно-стійлова
система характеризується
тривалим пасовищним періодом. ЇЇ застосовують там, де недостатньо розвинене
кормове виробництво. У цих районах овець випасають на різних пасовищах. В
холодну пору року вівцематок і молодняк утримують у вівчарнях, базах-навісах
тощо.
Пасовищну
систему практикують
там, де є достатньо пасовищ, в тому числі злакових. Це стосується високогірних
районів. На період негоди організовують підгодівлю овець. Для окоту вівцематок і
перетримання тварин під час негоди будують легкі вівчарні з тепляками для ягнят,
а також бази-навіси.
На
пасовищах створюють загони, які загорожують та обладнують автопоїлками. В місцях
утримання овець розкладають сіль-лизунець. Для профілактики гельмінтозних
захворювань на певній ділянці тварин випасають не більше 6 днів. Площу пасовища
використовують поступово, переводячи отари з одних ділянок на
інші.
Отари
є основними організаційно-виробничими одиницями у вівчарстві. Їх
створюють
за ознаками однорідності статі, віку, породності, класності, призначення тварин.
Це – отари маток, ярок, валухів, ремонтного і нагульного молодняку,
баранів-плідників.Звідси, розмір та спосіб формування отар визначають
поголів’я
овець на фермі, породою.
При
формуванні отар дотримуюься такі вимоги:
1.
вони мають бути однорідними за статтю, віком і в міру можливості за породою
тварин;
2.
формуватися після відлучення ягнят, як правило, восени на строк не менше одного
року;
3.
протягом року не рекомендується переформування отар, щоб не
допустити
знеособлення
і зниження відповідальності чабанів;
4.
розміри отар повинні забезпечити найкраще обслуговування овець у певних умовах
при максимальній економії робочої сили і засобів
виробництва.
Для
утримання овець і виконання технологічних процесів формують чабанську бригаду з
3–4 чабанів, за якою закріплюють отару маток або молодняку, або валахів, або
овець на відгодівлі і нагулі, або баранів-плідників.
3.
Організація відгодівлі і нагулу овець.
Важливим
заходом у вівчарстві
є правильна організація відгодівлі та нагулу, що дає змогу збільшити виробництво
баранини.
Повноцінна
годівля і хороше утримання є важливою умовою поліпшення порідності овець.
Навіть
найдосконаліші методи племінної роботи без правильної годівлі та утримання не
дадуть бажаних результатів.
Під
нагулом розуміють випасання тварин на добрих пасовищах з використанням
мінеральної підгодівлі і доброго напування.
У
зимовий період на відгодівлю, а в літній - на нагул ставлять вибракуваних
дорослих овець і понадремонтний молодник.
Для
нагулу овець виділяють природні й багаторічні культурні пасовища, стерню після
збирання зернових культур, пожнивні посіви та підгодовують їх концентратами з
розрахунку 200–400 г на одну голову за добу. В жаркі періоди овець випасають
уночі. Напувають овець не менше двох разів за добу, а в більш прохолодні дні —
один раз.
У
районах з високою розораністю землі застосовують стійлово-пасовищне утримання
овець і використовують корми зеленого конвеєра протягом усього пасовищного
періоду.
Отару
овець пасуть розверненим фронтом у кілька рядів шириною 250–500 м і
глибиною 25–60 м. Попереду отари йде один чабан, а позаду — другий. Отара
рухається не швидко, щоб вівці краще поїдали траву. Випасання необхідно
чергувати з відпочинком овець на відведених для цього
місцях.
Для
кращого використання пасовища розбивають на загони і застосовують загінну
систему випасання. Кількість і розмір загонів встановлюють залежно від потреби
отари овець у зеленій масі на 5–6 днів на кожен цикл випасання. За сезон
проводять 3–5 таких циклів.
Високу
ефективність вівчарства забезпечує організація інтенсивного нагулу і відгодівлі,
особливо при створенні механізованих укрупнених чабанських бригад. При цьому
молодняк відгодовують 80–100 днів до 6–8–місячного віку і до живої маси однієї
голови 35–40 кг і більше. Дорослих овець ставлять на інтенсивну відгодівлю на
50–80 днів.
4.
Організація стриження
овець
Заключним процесом у виробництві вовни с
стриження овець, які проводять в тонкорунному і напівтонкорунному вівчарстві 1
раз на рік, весною, а молодняк весняного ягніння стрижуть весною наступного
року, зимового ягніння - на початку вересня, коли довжина вовни досягає 4-5 см.
Перед стриженням перевіряють
вгодованість тварин та стан їх вовнового покриву. З урахуванням названих
факторів та часу ягніння складають план-графік, в якому визначається порядок і
терміни проведення стриження, для здійснення якою організовують спеціальні
стригальні пункти, які можуть бути внутрішньогосподарськими, що створюються
окремими підприємствами і міжгосподарськими, що створюються декількома суміжними
підприємствами.
Стригальні пункти можуть бути як
стаціонарні, так і пересувні. Стригальні пункти облаштовують у приміщеннях, що
з’єднані або прилаштовані до вівчарні та під навісами при умові теплої сонячної
погоди.
Розмір стригального пункту
визначається кількістю робочих місць. У великих стригальних пунктах (на 36-60
машинок) організовують декілька самостійних технологічних ліній, що дозволяє
одночасно проводити стриження поголів’я двох і більше отар овець та виключає
можливість змішування від них вовни.
Стриження починають з отар, поголів’я
яких має менш цінну вовну. В першу чергу стрижуть валухів та молодняк, потім
маток і баранів, що дозволяє навчити менш досвідчених стригалів роботі на менш
цінних тваринах.
Годівлю овець, визначених для
стриження, припиняють за 24 години до стриження, поїння - за 12 годин. Отару,
призначену для стриження зранку, звечора попереднього дня доставляють до
стригального пункту і розміщують на ніч в приміщені. Овець, визначених для
стриження у другій половині дня, розміщують в приміщенні для утримання зранку.
Ягнят
завчасно відлучають від маток і розміщують в окремому приміщенні чи під навісом.
Острижених маток негайно
запускають до ягнят, які не повинні бути відлученими більше 3-4
годин.
|
ПИТАННЯ ДЛЯ
РОЗДУМУ ТА ПОВТОРЕННЯ |
1.Яка
форма організації праці у вівчарстві є найбільш доцільною та ефективною?
2. Яка питома вага вівцематок у
структурі стада овець є оптимальною?
3. Що являють собою ущільнені окоти і яка
їх сутність?
4. Які існують системи утримання
овець?
5. Що
розуміють під нагулом овець?
6.
Викладіть зміст організації стриження овець
