Тема 2 ВИРОБНИЧІ СИСТЕМИ І ПРОЦЕСИ - ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА

ТЕМА 2

ВИРОБНИЧІ СИСТЕМИ І ПРОЦЕСИ

ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАСВОЄННЯ МАТЕРІАЛУ

1.Виробництво як відкрита система.

2.Організаціні основи виробничих систем.

3 Підприємство - складна виробнича система.

4.Технологічні і виробничі процеси.

5.Принципи раціональної організації виробничого процесу.

6.Організаційні типи виробництва.

Ключові терміни

• виробнича система

• підприємство

• технологічний процес

• виробничий процес

• система ведення господарства

1. Виробництво як відкрита система

Виробни́цтво — процес створення матеріальних і суспільних благ, необхідних для існування і розвитку. Створюючи певні блага люди вступають у зв'язки і взаємодію – виробничі відносини. Тому виробництво є завжди суспільним.

Дослідження взаємопов’язаних умов та чинників, що забезпечують успішне виконання виробничої функції як важливої сфери діяльності людей, потребують розглядання її з позиції системного підходу, як своєрідну складну систему.

Поняття «система», її межі достатньо умовні і залежать від об’єкта та мети дослідження. Системою можна назвати будь-який об’єкт, що має у своєму складі сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих частин або елементів. Будь-яка система складається з не менш як чотирьох основних компонентів: входу, процесу, виходу та пристроїв зворотного зв’язку і контролю.

Економічна сутність виробничої системи полягає у створенні (у процесі перетворення) доданої вартості як різниці між вартістю вкладень та вартістю або ціною кінцевого продукту. Аналіз складових процесу перетворень дає змогу усунути чи перепроектувати збиткові операції, збільшуючи тим самим додану вартість.

Виробничі системи (ВС) — це особливий клас систем, що об’єднують працюючих, знаряддя і предмети праці та інші елементи, які необхідні для функціонування системи, у процесі якого створюється продукція або послуги.

Елементами виробничої системи є люди і матеріальні об’єкти — праця, знаряддя, предмети, продукти праці, а також технологія, організація виробництва.

Під елементом виробничої системи розуміється складова частина системи, яка не розчленовується на дрібніші складові. Елементами виробничої системи нижчого рівня є робочі місця (частина виробничої площі з розташованими на ній верстатами або агрегатами та робітниками, які їх обслуговують), які оснащені приладдям та інструментом, партією деталей (або інший вимір предметів праці) та ін.

До систем вищого рівня належать цехи, підприємства, галузі і т. п. При цьому кожна ланка системи, підсистеми будь-якого рівня відбиває найістотніші риси системи вищого рівня, частиною якого вони є.

Досліджуючи системи, їх класифікують за певними ознаками.

Залежно від умов створення всі системи належать до: природних (у тому числі живі системи); штучних, які створені людиною (зокрема, виробничі системи різних рівнів).

Ступінь взаємодії з зовнішнім середовищем поділяє системи на: відкриті, які здійснюють активний обмін (інформацією, продукцією, послугами); закриті, що не взаємодіють із зовнішнім середовищем (хімічна реакція в закритому просторі).

Усі системи в сільськогосподарському виробництві можна поділити на: фізичні системи – належить сукупність природних або штучних об’єктів, що мають речову форму і реально взаємодіють між собою (наприклад, територія підприємства, споруди, будівлі, машини, устаткування, які забезпечують нормальний процес трансформації сировини, матеріалу); абстрактні системи - являють собою символічне відображення зв’язків або процесів, які здійснюються у фізичних моделях, визначаючи їх поведінку, наприклад, моделі окремих об’єктів, явищ або процесів.

Всі системи належать до: простих, якщо мають у своєму складі обмежену кількість взаємопов’язаних елементів, які забезпечують виконання нескладних функцій системи; складні системи складаються з великої кількості взаємодіючих частин (підсистем, елементів), які виконують складні різноманітні функції і вирішують великі завдання.

Елементами виробничої системи є люди і матеріальні об’єкти — праця, знаряддя, предмети, продукти праці, а також технологія, організація виробництва.

Інтеграція первинних систем «людина — машина» створює виробничу складну систему, яка охоплює основних і допоміжних робітників, основне і допоміжне устаткування, функціональні підсистеми зі складним комплексом взаємозв’язків, взаємовідносин та інтересів, що й зумовлює її складну структуру та організацію. Виробнича система визначається структурою.

Структура виробничої системи — це сукупність елементів і стійких зв’язків між ними, що забезпечують цілісність системи і її тотожність самій собі, тобто збереження основних властивостей системи під час різноманітних зовнішніх і внутрішніх змін.

Структура виробничої системи визначається складом і взаємозв’язками її елементів і підсистем, а також зв’язками з зовнішнім середовищем. Розрізняють просторову (розташування елементів системи в просторі) і часову (послідовність змін у часі стану елементів і системи в цілому) структури виробничих систем. Вони тісно взаємопов’язані і взаємозалежні.

2. Організаційні основи виробничих систем

У будь-яких системах кожен елемент потрібен для підтримання і функціонування всієї системи і поза неї існувати не може. Це є проявом системної залежності й організації. Системи формуються і функціонують на основі загальний законів і окремих принципів. Усі закони і принципи організації діють взаємопов'язано.

Під законом організації виробничих систем розуміються необхідні, суттєві, стійкі співвідношення між елементами виробничої системи, а також між цією системою і зовнішнім середовищем.

Основний закон організації —- закон синергії— полягає в тому, що сума властивостей (енергії, якості) організованого цілого перевищує «арифметичну» суму властивостей кожного з елементів системи. При цьому під властивістю елемента розуміють параметри, що його характеризують, їх взаємозалежність, зміни в часі, якості та ін. Ефект синергії виникає за рахунок взаємної участі, взаємодії елементів, що перебувають у межах цілого і мають різноманітні практичні застосування. У виробничих системах організаційний ефект має такі складові, як спеціалізація,

синхронність, ритмічність. Джерелом додаткової енергії такої системи с взаємопосилення сукупності її елементів. Ефект посилення індивідуальних дій покладений в основу створення виробничих систем будь-якого рівня.

Закон єдності аналізу-синтезу визначає те, що процеси розподілу, спеціалізації, диференціації та інші необхідно доповнювати протилежними процесами: з'єднання, універсалізації, інтеграції і т.д. Використання цього закону передбачає вибір ознак або підстав спочатку для розподілу (класифікації), а потім для з’єднання (групування) у нові класи. Закон ставить вимогу розподілу діючих систем на підсистеми (елементи) з метою, наступного перегрупування (трансформації) у нові системи для забезпечення їх ефективного функціонування.

Закон пропорційності означає потребу певного співвідношення між частинами цілого.

Вимога закону композиції полягає в тому, що мета діяльності і підсистеми (елемента) одночасно є підціллю діяльності системи. Згідно з законом самозбереження кожна реальна фізична (матеріальна) система спрямована на збереження своєї цілісності та на економію витрат своїх ресурсів.

Закон відповідності виробничих систем цілям, що перед ними поставлені. Кожна система при формуванні цілеспрямована на задоволення певних потреб. Виходячи з вимог цього закону:

ціле визначення системи, її підсистем і елементів передбачає розроблення системи цілей, підцілей і шляхів їх здійснення;

функціонування системи, підсистем і елементів оцінюються виміром ступеня досягнення мети;

безперервність функціонування системи зумовлена необхідністю постійного досягнення цілей, що змінюються, та підвищенням ефективності виробництва.

Закон резервів у виробничих системах відіграє важливу роль. Він зумовлений необхідністю компенсації відхилень від параметрів функціонування системи.

Закон відповідності організації виробничої системи зовнішньому середовищу. Зумовлений відкритістю цих систем та взаємодією їх з динамічним зовнішнім середовищем він потребує відповідності: економічним законам; державному устрою (правовим законам, нормам, інструкціям тощо); системі вищого рангу; рівня спеціалізації та кооперування зовнішньому середовищу; екологічним стандартам.

Закон усунення надлишковості означає, що кожна виробнича система має бути завершеною, тобто відмежованою мінімальними зв’язками від інших систем.

Закони розвитку виробничих систем. Нормальний стан виробничої системи пов’язаний з безперервним її функціонуванням. При цьому, перебуваючи в динамічній рівновазі, виробнича система постійно розвивається під впливом:

змін зовнішнього середовища (потреби в номенклатурі, кількості, якості продукції, зміни матеріалів, соціальних вимогта ін.);

спрацювання матеріальних елементів системи;

розвитку особистостей, що складають трудовий колектив, його оновлення та підвищення кваліфікації;

технологічного прогресу_, який в умовах конкуренції змушує вдосконалювати існуючу технічну базу, ліпше використовувати устаткування.

Закон еластичності відбиває спроможність виробничих систем деформуватися, змінюватися з часом відповідно до умов, що змінилися. Проявляється він у різноманітних аспектах:

кількісному (можливість зміни обсягів робіт, що виконуються);

якісному (можливість зміни якості продукції і т.д.);

оперативному (можливість негайних змін під впливом ситуаційних вимог);

стратегічному (можливість пристосування до змін зовнішнього середовища через тривалі відрізки часу).

Закон відповідності зв'язків елементів виробничих систем їх властивостям і сутності системи. У системах усі елементи об'єднані між собою зв'язками взаємодії (наприклад, верстат і робітник, що його обслуговує), матеріальними, енергетичними, інформаційними та іншими зв'язками.

Класифікують зв'язки с елементів виробничої системи за такими ознаками:

1) За характером матеріальних взаємовідносин у просторі:

- жорсткі матеріальні зв'язки — предмети праці передаються для обробки з одного до певного іншого робочого місця (якщо виробляються різні предмети праці, тоді кожен предмет передається тільки одному робочому місцю, але таких місць може бути кілька);

- альтернативні матеріальні зв'язки — предмети праці переходять на одне з багатьох робочих місць;

- компенсаційні альтернативні зв'язки — предмети праці спочатку надходять на склад, а потім або на інший склад, або на робочі місця.

2) За характером взаємовідносин у часі:

- постійні— притаманні масовому виробництву;

- циклічно-повторювальні — поширені в серійному типі виробництва;

- випадкові (разові) — характерні одиничному виробництву,

3) За характером складності елементів:

- прості, які діють на робочому місці при одному «вході» і одному «виході» для матеріальних зв'язків;

- складні — зумовлені поліструктурністю виробничих систем і множиною зв'язків кожного елемента з підсистемами та іншими елементами системи.

4) За характером впливу обставин на взаємовідносини:

- упорядковані, які являють собою намагання спростити зв'язки, забезпечивши їх незмінність у часі;

- еластичні, що передбачають можливість заміни (на деякий час) зв'язків з одними елементами системи на зв'язки з іншими елементами. Така здатність до зміни системи випливає з умови створення її структури на зв'язках елементів, що входять до складу системи.

Зв'язки між елементами виробничої системи визначають їх просторове розташування та особливості формування організаційних підсистем. Тому необхідні відповідність просторової та організаційної структур, міцність зв'язків між елементами виробничої системи.

3. Підприємство - складна виробнича система

Для створення матеріальних благ, що забезпечують існування і розвиток в умовах фізичних, біологічних, психологічних та інших обмежень, люди змушені поєднувати свої зусилля. За певної організації об’єднання зусиль продуктивніше і потребує значно менших витрат енергії, часу, матеріальних та інших необхідних ресурсів. Досягнення так званого «ефекту організації» — один з найважливіших принципів господарської діяльності людей.

Організація як форма спільної діяльності людей має певні ознаки. Так, основу будь-якої організації становлять люди, об’єднані в групи (не менш як дві особи). Групи створюються для досягнення певної мети. Щоб її досягти, люди в групах працюють разом, і їхня діяльність певним чином координується. Усе це дає змогу визначити, що організація — це спільна діяльність групи людей, яка координується для досягнення їх загальної мети.

Формальну організацію, основна мета діяльності якої лежить в економічній сфері, називають підприємством. Законом України «Про підприємства в Україні» встановлено, що підприємство є основною первинною організаційно-господарською ланкою економічної системи країни, яка, виготовляючи і реалізуючі продукцію та послуги, забезпечує досягнення своїх цілей.

Головна мета підприємства — задовольнити запити і потреби ринку в певних видах продукції та послуг. Економічним результатом діяльності підприємства є одержання максимального прибутку в довгостроковій перспективі.

Продукція — це результат діяльності або процесу. Нею можуть бути послуги, обладнання, матеріали, що переробляються, програмне забезпечення та ін. Розрізняють продукцію матеріальну (деталі, вироби) і нематеріальну (інформація). Кінцевою вважається продукція, що виробляється підприємством і передається іншим господарським суб’єктам. При цьому вона може мати вигляд як споживчих, так і інвестиційних (виробничих) благ. Споживча продукція (наприклад, меблі, телерадіоапаратура, продукти харчування тощо) використовується безпосередньо. Інвестиційна продукція (наприклад, машини, інструменти, технологічні лінії) призначена для того, щоб з її допомогою робити інші продукти. Таким чином, застосування певного кінцевого продукту є критерієм його віднесення до споживчих чи інвестиційних благ. Для підприємства комп’ютери, лампи для освітлення, наприклад, є інвестиційними продуктами, а для домашнього господарства — споживчими.

Проміжні продукти в багатостадійному виробництві використовуються в наступних процесах як чинники виробництва. Деталі та вузли, з яких складаються вироби, є проміжним продуктом. Ця особливість показує, що чітко розділити блага (вироби) на продукти та виробничі чинники складно, і вирішальним для класифікації є місце благ (виробів) у виробничому процесі.

Відходи — це продукти, що залишаються при виготовленні благ (виробів) чи їхньому використанні і не можуть більше застосовуватися як споживчі чи виробничі блага (наприклад, обрізки листового металу, стружка при обробці матеріалів). Відходи можуть бути використані для виготовлення непрофільної (побічної) продукції або спрямовані на перероблення.

Підприємства класифікуються за різноманітними ознаками.

Залежно від розмірів розрізняють дрібні, середні та великі підприємства; на дрібних працюють десятки людей; на середніх — сотні; на великих — тисячі; можна також говорити про дуже великі підприємства, на яких працюють десятки тисяч людей.

За характером продукції, що випускається, і сферою діяльності підприємства поділяються на промислові, сільськогосподарські, транспортні, торгові та ін.

На підставі організаційного типу виробничих процесів розрізняють підприємства з масовим (кондитерська фабрика), серійним (домобудівний комбінат) і одиничним (судноверф) виробництвом.

За ступенем спеціалізації продукції розрізняють три типи підприємств: універсальні, що випускають різноманітну, не обов’язково взаємопов’язану продукцію; спеціалізовані, які виробляють однорідні вироби (послуги); комбінати, процес виготовлення продукції на яких складається з окремих послідовних етапів часткового перетворення предметів праці.

За ступенем механізації та автоматизації виробничих процесів підприємства бувають автоматизовані, комплексно-механізовані, частково механізовані.

4. Технологічні і виробничі процеси

Основне завдання будь-якої виробничої системи полягає в тому, щоб сприйняти «на вході» всі вкладення — затрати, перетворити їх і «на виході» видати результат — готову продукцію. Для отримання корисного результату (продукції, послуг) необхідно перетворити вкладення-затрати «на вході» у виробничу систему, виконавши низку дій за певними правилами, які визначає технологія. Технологія (технос — мистецтво, ремесло та логос — наука) дослівно з грецької — наука про ремесла, наука про промисловість (виробництво). Класичне її визначення — це наука про способи і процеси отримання та перероблення продуктів природи, сировини, матеріалів у предмети споживання і засоби виробництва.

Процес — це серія операцій (видів діяльності), які здійснюються над початковими матеріалами (вхід процесу), збільшують його цінність і приводять до певного результату (виходу процесу).

За характером якісних змін сировини і матеріалів технології поділяються на фізичні, механічні та хімічні.

Фізична і механічна технології розглядаються як процес перероблення сировини і матеріалів зі зміною розмірів, форми, фізичних і механічних властивостей, але, як правило, без зміни внутрішньої побудови та складу речовини (наприклад, виготовлення металевих чи дерев’яних деталей методом обробки різанням).

Хімічна технологія характеризується змінами не тільки фізичних властивостей, а й агрегатного стану, хімічного складу та внутрішньої внутрішньої побудови речовини (наприклад, унаслідок коксування вугілля отримують бензол, нафталін, водень, метан, етилен та інші продукти; з газу метану отримують водень, етилен, метиловий спирт та інші продукти).

Технологічний процес — це сукупність дій, спрямованих на зміну форми, розмірів, стану, структури, місцерозташування предмета праці. Кожен технологічний процес може бути розчленований на певну кількість типових технологічних ланцюгів або операцій і поданий як технологічна схема.

Будь-який технологічний процес можна розглядати як систему, яка має входи (склад сировини, її кількість, температура тощо) і виходи (деталі, вузли, готова продукція, їх кількість, якість та інші параметри).

За джерелом необхідної енергії технологічні процеси бувають пасивні та активні. Перші здійснюються як природні процеси (наприклад, сушіння в звичайних умовах). Активні технологічні процеси є наслідком або безпосереднього впливу людини на предмет праці, або впливів засобів праці, що приводяться в дію енергією, раціонально перетвореною людиною.

За ступенем безперервності впливу на предмет праці технологічні процеси розподіляються на дискретні (переривчасті або періодичні), неперервні та комбіновані.

Дискретний технологічний процес характеризується чергуванням робочих і допоміжних ходів із чітким розмежуванням їх за часом реалізації. Наприклад, металообробка здійснюється в такій послідовності: установлення заготовки в патрон верстата (допоміжний хід), підведення різального інструмента (допоміжний хід), оброблення заготовки ріжучим інструментом (робочий хід), контроль (допоміжний хід), зняття деталі з верстата (допоміжний хід), установлення в патрон верстата нової заготовки і т. д.

Особливість неперервних процесів полягає в тому, що їм не властиве чітко виражене чергування робочого і допоміжного ходів. У них завжди можна виділити групу допоміжних ходів, які здійснюються одночасно з робочими, і групу допоміжних ходів, що періодично повторюються, залежно від результатів робочого ходу. Такі процеси притаманні хімічній промисловості, виробництвам термохімічної обробки машинобудівних та приладобудівних підприємств.

Для металургії, енергетики та інших виробництв характерні комбіновані процеси, у яких спостерігається сполучення ознак безперервних і дискретних процесів (наприклад, доменне вироблення чавуну).

За способом впливу на предмет праці та видом устаткування, що застосовується, розрізняють механічні та апаратурні технологічні процеси. Механічні процеси здійснюються вручну або за допомогою машин (верстатів, складальних автоматів тощо), коли предмет праці зазнає механічних впливів, тобто змінюються його форма, розміри, положення.

Під час апаратурних процесів змінюються фізико-хімічні властивості предметів праці під впливом хімічних реакцій, теплової енергії, різноманітних випромінювань, біологічних об'єктів. Апаратурні процеси протікають в апаратах різних конструктивних форм — печах, камерах, ваннах, посудинах і т.п. Унаслідок апаратурних технологічних процесів одержують продукт, якій відрізняється від сировини за хімічним складом або агрегатним станом. Апаратурні процеси можна спостерігати в хімічній, нафтопереробній, металургійній промисловості, а також у виробництві електричної і теплової енергії.

За кратністю обробки сировини технологічні процеси підрозділяються на процеси з відкритою (розімкнутою) схемою, де сировина підлягає одноразовій обробці (наприклад, конверторний спосіб виплавки сталі) і процеси з циркуляційною {замкнутою) схемою, де сировина неодноразово повертається в початкову стадію для повторної обробки (наприклад, обертове водопостачання, коли вода циркулює в системі після очищення).

Технологічний процес об’єднує низку стадій (ступенів), від швидкості яких залежить швидкість здійснення всього процесу.

Технологічний процес становить основу будь-якого виробничого процесу, є найважливішою його частиною, яка пов’язана з переробленням сировини, обробкою матеріалів і перетворенням їх у готову продукцію.

Виробничий процес — це сполучення предметів, знарядь праці та живої праці в просторі і часі, що функціонують для задоволення потреб виробництва.

Основними елементами, що визначають процес праці і, відповідно, виробничий процес, є доцільна діяльність (або сама праця), предмети праці і засоби праці. Доцільна діяльність (або сама праця) здійснюється людиною, яка витрачає нервово-м’язову енергію для виконання різних механічних рухів, спостереження і контролю за впливом знарядь праці на предмети праці. Предмети праці визначаються конструкцією що випускається виробничою системою.

Виробничий процес об’єднує множину часткових процесів, що спрямовані на виготовлення готового продукту, які можна класифікувати за певними ознаками:

Залежно від ролі в загальному процесі виготовлення готової продукції розрізняють основні, допоміжні та обслуговуючі виробничі процеси .

Залежно від стадії (фази) виготовлення готового виробу основні виробничі процеси поділяють на:

- заготівельні, які здійснюються на стадії створення поковок, отливок, заготовок (наприклад, на машинобудівному заводі вони охоплюють розкрій та порізку матеріалу, ливарні і пресові операції; на швейній фабриці — декатирування і розкрій тканини; на хімічному комбінаті — очищення сировини, доведення її до потрібної концентрації);

- обробні, що відбуваються на стадії перетворення заготовки або матеріалу в готові деталі шляхом механічної, термічної обробки, а також обробки з застосуванням електричних, фізико-хімічних та інших методів (наприклад, у машинобудуванні обробка здійснюється металообробними дільницями і цехами; у швейній промисловості — пошивними; у металургії — доменними, прокатними катними цехами та ін.);

- складальні, які характеризують стадію отримання складальних одиниць або готових виробів та процесів регулювання, доведення, обкатки (наприклад, у машинобудуванні — це складання і фарбування; у текстильній промисловості — фарбувально-оздоблювальні роботи; у швейній — оздоблення і т. д.).

Допоміжні процеси створюють умови для нормального перебігу основного процесу виробництва (наприклад, виробництво і передавання енергії, пари, стиснутого повітря для свого виробництва; виготовлення і ремонт інструменту, оснащення для власних потреб; виробництво запасних частин для власного устаткування і його ремонт тощо).

Обслуговуючі процеси спрямовані тільки на забезпечення належного здійснення основних і допоміжних процесів на своєму підприємстві. Вони призначені для переміщення (транспортні процеси), збереження в чеканні наступної обробки (складування), контролю (контрольні операції), забезпечення матеріально-технічними та енергетичними ресурсами і т. ін.

Управлінські процеси переплітаються з виробничими, вони пов’язані з розробленням і ухваленням рішення, регулюванням і координацією виробництва, контролем за точністю реалізації програми, аналізом та обліком проведеної роботи.

За характером впливу на предмет праці виробничі процеси поділяються на:

- технологічні, під час яких відбувається зміна форми, структури, складу, якості предмета праці під впливом живої праці і знарядь праці;

- природні, коли змінюється фізичний стан предмета праці під впливом сил природи (сушіння після пофарбування, охолодження литва та ін.).

За формами взаємозв’язку із суміжними процесами розрізняють:

- аналітичні виробничі процеси, коли внаслідок первинного оброблення комплексної сировини (нафта, руда, молоко) одержують різноманітні продукти для наступної обробки;

- синтетичні, під час яких напівфабрикати, що надійшли з різних процесів, перетворюють у єдиний виріб;

- прямі, що створюють з одного виду матеріалу один вид напівфабрикатів або готового продукту.

За ступенем безперервності виробничі процеси поділяють на:

-безперервні;

-дискретні (перервні) процеси.

За характером устаткування, що використовується, розрізняють:

-апаратурні (замкнені) виробничі процеси, де технологічний процес здійснюється в спеціальних агрегатах (апаратах, ваннах, печах), які обслуговує оператор, спостерігаючи за приладами управління;

-відкриті (локальні) процеси, коли робітник обробляє предмети праці за допомогою набору інструментів і механізмів.

За рівнем механізації виробничі процеси групуються на:

-ручні процеси, що виконуються робітником за допомогою ручного інструменту, без застосування машин, механізмів і механізованих інструментів;

-машинно-ручні, які виконуються робітником за допомогою машин і механізмів (наприклад, обробка деталі на універсальному токарному верстаті);

-машинні, що здійснюються на машинах, верстатах і механізмах за обмеженої участі робітника;

-автоматизовані, які здійснюються на машинах-автоматах, при цьому робітник управляє виробничим процесом та контролює його перебіг;

-комплексно-автоматизовані, під час яких поряд з автоматичним виробництвом здійснюється автоматичне оперативне управління.

За масштабами виробництва однорідної продукції розрізняють виробничі процеси:

-масові — у разі великих обсягів випуску однорідної продукції протягом тривалого часу;

-серійні — за відносно широкої номенклатури продукції, що періодично повторюється, коли за робочими місцями закріплюються кілька операцій, які виконуються у певній послідовності; частина робіт може виконуватися безупинно, частина — протягом кількох місяців на рік; склад процесів має повторювальний характер;

-індивідуальні (одиничні) — характерні для номенклатури виробів, що постійно змінюється, коли робочі місця завантажуються різними операціями, які виконуються без певного чергування, при цьому процеси, що здійснюються, здебільшого унікальні (одиничні) і не повторюються.

За характером об’єкта виробництва виробничі процеси поділяються на:

-прості, які складаються з операцій, послідовно виконуваних під час виготовлення деталей, що мають технологічну схожість;

- складні, що включають операції, які виконуються послідовно та паралельно (наприклад, при виготовленні та збиранні вузлів, складальних одиниць або виробів у цілому).

5. Принципи раціональної організації виробничого процесу

Під організацією виробничих процесів розуміють різні методи сполучення всіх елементів системи в просторі і часі з метою досягнення ефективного їх використання.

Раціональна організація виробничого процесу має відповідати низці вимог і будуватися на таких принципах, як: спеціалізація, диференціація, концентрація, інтеграція, паралельність, пропорційність, безперервність, ритмічність, прямоточність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність

Принцип спеціалізації— форма розподілу праці, яка характеризується виготовленням продукції обмеженої номенклатури, мінімізацією різновидів робіт, процесів, операцій, режимів обробки ні інших елементів виробничого процесу.

Спеціалізація підвищує ступінь однорідності виробництва на робочих місцях, дільницях, цехах; збільшує випуск однорідної продукції; спрощує організацію виробництва і створює умови для механізації і автоматизації всіх процесів; сприяє ефективному використанню устаткування і виробничих площ, поліпшенню економічних показників за рахунок можливості використання спеціального, продуктивнішого устаткування, а також зниження собівартості і підвищення якості продукції.

Внутрізаводську спеціалізацію підвищують шляхом проведення конструктивної, технологічної і організаційної уніфікації.

Уніфікація — приведення продукції, способів і методів її виробництва або їх елементів до єдиної форми, розмірів, структури, складу.

Принцип диференціації передбачає поділ виробничого процесу і їй окремі технологічні процеси, операції, переходи, прийоми.

Під час диференціації ручних операцій треба враховувати фізіологічні, психологічні та економічні межі поділу праці. Надмірна диференціація підвищує стомлюваність робітників унаслідок монотонності праці, велика кількість операцій призводить до зайвих витрат на установлення, закріплення деталей і т. д.

Принцип концентрації пов'язаний з підвищенням складності операцій, що виконуються на сучасному високопродуктивному устаткуванні (наприклад, верстати із ЧПУ, обробні центри тощо), коли комплексно здійснюються обробка, складання, видалення відходів.

Принцип інтеграції випливає з принципу диференціації операцій і виробничих процесів. Він реалізується, наприклад, у гнучких виробничих системах повного технологічного циклу, на яких деталі або вироби обробляються без участі людини з 100 % готовністю для складання.

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих частин виробничого процесу (операцій) з виготовлення виробу. Він забезпечує одночасність виконання робіт, застосування багатопредметної обробки, суміщення за часом виконання технологічних і допоміжних операцій (машинна обробка, завантаження та розвантаження агрегата). Рівень паралельності виробничого процесу визначається відношенням тривалості виробничого циклу за паралельного руху предметів праці до фактичної його тривалості.

Принцип пропорційності зводиться до забезпечення рівної пропускної спроможності (відносної продуктивності за одиницю часу) виготовлення продукції у всіх частинах виробничого процесу (виробничих підрозділів - основних, допоміжних і обслуговуючих цехів, а всередині них — дільниць і ліній, груп устаткування і робочих місць).

Досягнення пропорційності ґрунтується на нормах, що визначають кількісний взаємозв'язок між елементами виробництва, коли продуктивність устаткування на всіх операціях технологічного процесу пропорційна трудомісткості обробки виробів на всіх операціях. Вона забезпечує безперебійне виробництво, найповніше використання виробничої потужності, запобігає виникненню «вузьких» місць. Пропорційність виробництва підтримується шляхом упровадження організаційно-технологічних заходів, передових методів праці, удосконалювання оперативно-виробничого планування та ін. Ступінь пропорційності виробництва характеризується величиною відхилення пропускної спроможності (потужності) кожної стадії процесу виробництва (переділу) від запланованого ритму випуску продукції.

Принцип безперервності передбачає скорочення або зведення до мінімуму перерв у процесі виготовлення продукції, особливо в умовах багато ланцюгового виробництва. Безперервність є однією з найважливіших умов скорочення термінів виготовлення продукції і підвищення рівня використання виробничих ресурсів, забезпечення рівномірної роботи підприємства і випуску продукції в заданому ритмі. Ступінь безперервності визначається відношенням тривалості технологічної частини виробничого циклу до його повної тривалості.

Принцип ритмічності полягає в забезпеченні випуску за рівні проміжки часу тієї самої або рівномірно зростаючої кількості продукції на всіх стадіях і операціях виробничого процесу. Ритмічність виробничого процесу с одною з основних передумов раціонального використання всіх його елементів і забезпечується високою технологічною дисципліною, раціональною організацією забезпечення робочих місць, надійною роботою устаткування, застосуванням прогресивній систем оперативно-виробничого планування та управління. Вона сприяє чіткому виконанню договорів з постачання продукції споживачам, поліпшенню фінансового стану підприємства.

Принцип прямоточності полягає в забезпеченні найкоротшого шляху проходження предметами праці всіх стадій і операцій виробничого процесу. Він характеризується співвідношенням тривалості транспортних операцій і загальної тривалості виробничого циклу.

Можна визначити рівень прямоточності шляхом обчислення співвідношення оптимальної (мінімальної) довжини маршруту проходження предмета праці і фактичної довжини маршруту.

Принцип автоматичності передбачає максимально можливе її економічно доцільне вивільнення людини від безпосередньої участі у виробничому процесі. Автоматизація виробничих процесів забезпечує збільшення обсягів виробництва, скорочення витрат живої праці, заміну ручної праці Інтелектуальною працею операторів, наладчиків, вивільнення ручної праці на шкідливих роботах, підвищення якості робіт.

Ступінь автоматизації визначається відношенням трудомісткості робіт, виконуваних автоматизовано, до загальної трудомісткості робіт. Даний коефіцієнт може розраховуватися як для всього підприємства, так і стосовно кожного його підрозділу.

Принцип гнучкості вможливлює пристосування виробничого процесу до змін економічних, організаційних умов, а також конструктивно-технологічних вимог до продукції, що виготовляється. Він забезпечує скорочення часу і витрат на переналагодження устаткування під час випуску деталей і виробів широкої номенклатури. Основний показник — ступінь гнучкості —- визначається кількістю часу, що витрачається, і необхідних додаткових витрат при переході на випуск пової продукції.

Принцип гомеостатичності передбачає створення технічних та організаційних механізмів саморегулювання і стабілізації у виробничій системі, щоб вона була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. До стабілізаційних організаційних систем належать системи оперативного планування і регулювання виробництва, експлуатаційного обслуговування устаткування, резервних запасів та ін.

Розглянуті принципи раціональної організації виробничого процесу тісно пов'язані між собою, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на практиці. Правильне використання зазначених принципів з урахуванням методів організації виробництва забезпечує скорочення тривалості виробничого процесу і підвищення його ефективності.

6. Обґрунтування системи ведення господарства

Для ефективного розвитку аграрного виробництва необхідне найбільш повне і раціональне використання виробничих ресурсів підприємства. Цьому сприяє впровадження науково обґрунтованої системи ведення господарства.

Сутність системи ведення господарства полягає в тому, що вона являє собою сукупність економічних, організаційних, науково-технічних і технологічних принципів побудови та ведення виробництва для конкретних умов з метою забезпечення суспільства в сільськогосподарських продуктах з мінімальними затратами.

Поняття науково-обгрунтованої системи господарства охоплює всі сторони аграрного виробництва: раціональне розміщення і спеціалізацію; правильне поєднання галузей і інтенсифікацію; найбільш ефективні напрями використання капітальних вкладень; впровадження прогресивних методів організації праці; вдосконалення форм управління і планування виробництва.

В залежності від принципів побудови, системи ведення господарства класифікуються:

за територіальним принципом - системи ведення господарства для країни, зони, області, району, підприємства);

за галузевим принципом – система рослинництва, тваринництва, обслуговуючих і підсобних промислових виробництв);

за факторно-технологічним принципом – системи машин, оплати праці, землеробства, добрив, годівлі тварин та ін.;

за структурним принципом - виробнича, організаційна, соціальна структура підприємства.

Чим нижче регіональний рівень, для якого розробляється система господарства, тим глибшим і конкретнішим повинно бути її розроблення.

Обґрунтування системи ведення господарства здійснюється у такій послідовності:

- проводиться аналіз виробничої діяльності підприємства і окремих його галузей за останні роки з метою виявлення рівня конкурентоспроможності продукції;

- визначається напрям діяльності підприємства (загальногосподарська і внутрішньогосподарська спеціалізація, рівень концентрації, інтеграції виробництва);

- визначають виробничу, організаційну та управлінську структуру з урахуванням напряму діяльності на перспективу, а також конкретних природно-економічних умов підприємства;

- з метою найефективнішого використання виробничих ресурсів та одержання максимального прибутку необхідно правильно організувати планування виробництва, яке охоплює різнобічну діяльність підприємства, показники розвитку на майбутнє і шляхи їх досягнення;

- визначення економічної ефективності впровадження розробленої системи господарства ( обсяг виробництва(надання послуг) та реалізації продукції, розміру валового доходу, прибутку).

До системи господарювання ставляться наступні основні вимоги:

1 – поглиблення спеціалізації, концентрації виробництва, яке забезпечує впровадження індустріальних методів, стійкість її ведення;

2 – оптимальний зв’язок та співвідношення виробничих підрозділів і галузей;

3 – повне та раціональне використання ресурсного потенціалу;

4 – подолання сезонності праці (рівномірна зайнятість трудових ресурсів на протязі року);

5 – утворення необхідних нагромаджень для розширеного відтворення, прискорення обороту вкладених коштів та рівномірне надходження коштів на протязі року.

Основними складовими системи ведення господарства є:

1 – система рослинництва;

2 – система кормовиробництва;

3 – система тваринництва;

4 – система заходів механізації, електрифікації та автоматизації виробництва;

5 – система обслуговуючих і підсобних виробництв;

6 – система організації та оплати праці;

7 – система організаційної, виробничої структури і структури управління підприємством;

8 – система соціального розвитку колективу підприємства;

9 – система розвитку особистих підсобних господарств населення;

10– науково-виробничі системи.

Обгрунтування системи ведення господарства в конкретному підприємстві пов’язане з проведенням певної аналітичної роботи та розробленням різних організаційно-економічних, технічних та технологічних заходів на перспективу.

На формування системи господарювання впливають наступні фактори:

1 – природні (це клімат, грунт, рельєф місцевості та водний режим);

2 – економічні (це фінансова та інвестиційна політика держави, нормування попиту та ціни на сільськогосподарську продукцію);

3 – політичні (це світовий ринок, міжнародне становище та аграрна політика країни);

4 - науково-технічні (розвиток науки та наукове пояснення, розвиток техніки, енергетики, впровадження прогресивних технологій виробництва, зберігання та переробки продукції);

5 -соціально-демографічні (соціальна інфраструктура села, соціально-економічні умови);

6 - біологічні (це сільськогосподарські культури, сорти, види та породи тварин, захист рослин від шкідників та хвороб);

7 - ресурсного потенціалу (це якість та кількість земельних, трудових та матеріально-технічних ресурсів);

8 - організаційні (це трудова та технологічна дисципліна, удосконалення планування, прогнозування виробництва, удосконалення госпрозрахункового методу);

9 - територіальні (розвинення господарювання по території країни).

ПИТАННЯ ДЛЯ РОЗДУМУ ТА ПОВТОРЕННЯ

1. Охарактеризуйте поняття «система», її ознаки та вимоги до неї.

2. Дайте визначення поняття «виробнича система». У чому полягає її особливість?

3. Охарактеризуйте елементи виробничої системи та її структуру.

4. Які є види виробничих систем і чим вони відрізняються?

5. Охарактеризуйте основні закони організації і наведіть конкретні приклади їх прояву.

6. Чому закони організації поділяються на закони статики та розвитку?

7. яким ознаками класифікуються зв’язки виробничої системи? Наведіть приклади прояву та застосування.

8. Охарактеризуйте закони розвитку виробничої системи

9. Чому створюються підприємства і за якими ознаками вони відносяться до виробничих систем?

10. Охарактеризуйте підприємство як виробничу систему та його ієрархічну структуру.

11. Охарактеризуйте виробничий процес, його сутність та склад.

12. У чому полягає суть основних виробничих процесів?

13. Чому основний виробничий процес рекомендується розділяти на заготівельну, обробну та складальну фази?

14. Охарактеризуйте сутність і спрямованість допоміжних виробничих процесів.

15. Які існують основні принципи організації виробничих процесів?

16. Що означає система господарства?

17. Яку класифікацію систем господарства ви знаєте?

18. Який зміст системи господарства сільськогосподарського підприємства?