Тема 10 ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВАВ ГАЛУЗІ САДІВНИЦТВА ТА ВИНОГРАДАРСТВА

ТЕМА 10

ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВАВ ГАЛУЗІ САДІВНИЦТВА ТА ВИНОГРАДАРСТВА

ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАСВОЄННЯ МАТЕРІАЛУ

1. Загальні питання розвитку садівництва і виноградарства. Виробничі типи господарств

2. Організація території садів і виноградників

3. Організація інтенсивного садівництва

4. Організація вирощування саджанців

5. Організація виробничих процесів і праці в садівництві і виноградарстві

Ключові терміни

• Плодові підприємства

• Непродувні насадження

• Ажурні смуги

• Організація праці

1. Загальні питання розвитку садівництва і виноградарства. Виробничі типи господарств

Розвиток садівництва і виноградарства в країні має важливо народногосподарське значення. Ці галузі дають високоякісні продукти харчування і сировину для переробної промисловості.

Плоди, ягоди, виноград і продукти їх переробки містять цінні для організму людини цукор, білки, кислоти, вітаміни, мінеральні речовини. Тому завданням розвитку садівництва і виноградарства є задоволення потреб населення плодово-ягідною продукцією як у свіжому, так і в переробленому виді. Для цього необхідно вдосконалювати організацію виробництва, заготівлі, зберігання, переробки і реалізації продукції, розширити будівництво фруктосховищ, переробних підприємств і цехів.

Виробництво продукції в даній галузі пов'язане з використанням багаторічних насаджень, які належать до основних засобів виробництва, мають певну специфіку і потребують затрат коштів при їх формуванні. Все це певним чином і відбивається на розвитку галузі в умовах ринкових відносин.

Поряд з цим, дана галузь дуже добре поєднується з розвитком інших галузей, а саме: молочним і молочно-м'ясним скотарством, бджільництвом. З підсобних промислових виробництв безпосередній зв'язок із садівництвом і виноградарством мають цехи і заводи із переробки продукції, виготовлення тари, пакувальних матеріалів і ін. Це по суті є продовженням технологічного процесу в даній галузі. В цей же час це великий резерв ліквідації сезонності у використанні трудових ресурсів.

В садівництві і виноградарстві за останні десять років, як і в інших галузях аграрного виробництва, значно посилилися негативні тенденції: скорочуються площі насаджень, зменшуються валові збори продукції, основним виробником продукції стають особисті господарства населення, або ж дрібні приватні господарства.

Типи виробничих підприємств. Видовий склад плодових культур дуже різноманітний. До них належать:

• зерняткові - яблуня, груша, айва, горобина;

• кісточкові - слива, вишня, черешня, алича, абрикос, персик, мигдаль, кизил;

• горіхоплідні - волоський (грецький) горіх, фісташки, ліщина (фундук), каштан їстівний;

• цитрусові і субтропічні - мандарин, лимон, апельсин, грейпфрут, хурма, гранат, інжир, маслина. До ягідних культур належать суниці, малина, смородина, аґрус, порічки.

В умовах реформування аграрного сектору економіки, розвитку дрібнотоварного виробництва, за розмірами і значенням садівництва і виноградарства в економіці господарств сформувались чотири виробничих напрями господарств ( рис. 18.1).

Спеціалізовані підприємства суттєво відрізняються між собою завданнями, умовами і розмірами виробництва, рівнем його спеціалізації і інтенсивності, поєднанням галузей і системою ведення господарств, досягнутими економічними показниками.

Серед них можна виділити основні виробничі типи: плодові, плодово-ягідні, плодоконсервні, плодово-розсадницькі, садівничо-виноградарські, виноградарсько-садівничі, виноградарські, виноградарсько-виноробні, виноградарсько-плодо-виноробні.

Рис. 9.1. Виробничі напрями садівничих і виноградарських господарств.

Плодові підприємства виробляють переважно зерняткові плоди для вивезення їх в осінньо-зимовий період року в міста та промислові центри. Ці підприємства, як правило, значно віддалені від споживачів продукції. Тому в структурі насаджень переважають пізньоосінні і зимові сорти яблуні і груші. Кісточкові і ягідні культури займають незначну питому масу (10-20%). З метою продовження строків постачання свіжих плоді» і скорочення затрат під час збирання врожаю ці господарства мають великі фруктосховища з холодильним обладнанням, а для використання нетоварної продукції - переробні цехи.

Плодово-ягідні підприємства відрізняються вищою питомою масою ранньої малотранспортабельної і швидкопсувної продукції для постачання в літньо-осінній і частково зимовий періоди року населенню міст і промислових центрів. Структура насаджень в цих підприємствах характеризується великою кількістю порід і сортів різних строків дозрівання, а також значними площами ягідників (25-35%). Більше половини площі ягідних культур відводиться під суницю, а в складі зерняткових садів висока питома маса належить літні (8-10%) і осінніх (20-25%) сортів. Господарства зосереджені біля великих міст і в курортних зонах.

Плодоконсервні підприємства мають велику питому масу продукції садівництва для переробки (консервування). В структурі насаджень до 40 - 70% відводиться кісточковим культурам (слива, абрикос, персик і ін.), які дають високоякісні плоди для консервування. Продукцію для переробки господарства реалізують промисловим підприємствам, або переробляють в своїх консервних заводах (цехах). Решту плодів і ягід реалізують \ свіжому вигляді. Ці господарства розміщуються в зонах плодоконсервних заводів.

Плодово-розсадницькі підприємства поряд з виробництвом плодів і ягід займаються виробництвом посадкового матеріалу. Тому напрям галузі і структура насаджень в цих господарствах різноманітна.

Садівничо-виноградарські і виноградарсько-садівничі підприємства мають різну структуру насаджень і товарної продукції в залежності від розвитку садівництва чи виноградарства. Такий стан обумовлений сприятливими умовами для виробництва як плодів і ягід, так і винограду. Ці підприємства розміщуються в південних районах товарного садівництва і виноградарства.

Виноградарські підприємства виробляють продукцію для споживання у свіжому виді і після технічної переробки. Частина з них вирощує садивний матеріал для закладання і реконструкції насаджень. Розміщуються у всіх зонах товарного виноградарства.

Виноградарсько-виноробні спеціалізуються на виробництві продукції в основному для технічних потреб і мають виноробні заводи.

Виноградарсько-плодово-виноробні підприємства на відміну від виноградарсько-виноробних виробляють для переробки не тільки виноград, але і плоди та ягоди. Тому продукція, яку вони реалізують різноманітна. Це свіжі і сушені фрукти, варення, компоти, соки, вино і ін. Розміщені в південних районах і на Закарпатті.

2. Організація території садів і виноградників

Породний і сортовий склад плодово-ягідних насаджень добирають відповідно до зональних умов, виробничого напряму розвитку садівництва у господарстві, способу використання продукції (у свіжому вигляді чи для переробки), забезпеченості трудовими ресурсами та можливостей реалізації продукції.

Неправильний добір порід і сортів плодових дерев часто є причиною втрат продукції при її реалізації в період масового її збирання. Зокрема, це буває при великій питомій масі літніх (ранньостиглих) нележких сортів плодів, які не можуть бути закуплені заготівельними, торговими і переробними підприємствами. В результаті це знижує економічну ефективність садівництва.

У кожному господарстві правильний добір порід і сортів плодово-ягідних насаджень має забезпечити:

• відповідність зональним природно-економічним умовам;

• виконання планових завдань щодо обсягу і складу плодово-ягідної продукції;

• рівномірність завантаження робочої сили і засобів виробництва в період масових робіт у садівництві;

• тривалий період використання і переробки продукції;

• перехресне запилення сортів;

• висока економічна ефективність кожної породи, сорту і садівництва в цілому (урожайність, якість продукції, рентабельність виробництва) та прискорення обігу вкладених у садівництво коштів.

У різних зонах і економічних районах породно-сортовий склад плодово-ягідних насаджень має істотні відмінності.

Для регулярного забезпечення населення великих міст і промислових центрів, санаторіїв, будинків відпочинку тощо свіжими плодами планують висаджування кількох порід і сортів з метою якомога більше продовжити період надходження продукції. У таких садах висаджують літні, осінні і зимові сорти яблуні і груші, а також багато кісточкових (черешню, сливу, абрикос і персик).

При вирощуванні продукції для вивезення за межі області чи країни у насадженнях переважають зерняткові породи, зокрема яблуні (80-90%) всієї площі плодово-ягідних культур. При цьому віддають перевагу групі зимових сортів яблуні (до 75%), осінніх сортів яблуні та груші (до 25%). Вирощують також літні сорти зерняткових, а також кісточкових, які характеризуються високими смаковими та товарними якостями плодів та транспортабельністю.

У садах, які закладають у зоні розміщення консервних і плодопереробних підприємств, перевагу віддають продуктивним, скороплідним кісточковим породам (вишні, черешні, сливі, аличі та ін.) - 40-50% площі садів. Особливу увагу приділяють породам і сортам, що дають продукцію з високими технологічними якостями, плоди яких добре транспортуються, мають тривалий період дозрівання і надходження.

У господарствах з комплексним використанням продукції може бути таке приблизне співвідношення порід: зерняткові 50-70%, кісточкові - 20-40%, горіхоплідні - 5-10%, ягідники 1-5%.

Для закладання насаджень використовують, як правило, районовані, скороплідні, високоврожайні, стійкі до шкідників і хвороб сорти.

Кількість сортів яблуні має становити до 8-10 (з різними періодами достигання), груші та кісточкові 3-4 сорти. Відібрані сорти повинні відповідати також сучасним вимогам промислової технології, тобто їх строки цвітіння мають збігатися і вони повинні бути взаємозапильними, придатні для інтенсивного вирощування із застосуванням механізованого догляду за грунтом і деревами, включаючи механізоване обрізування та збирання врожаю. Слід зазначити, що більшість порід та сортів перехреснозапильні. Тому дуже важливим є правильний підбір основних сортів і запилювачів та розміщення їх на території саду. У промислових садах в одному кварталі рекомендується висаджувати 3-4 основних сорти вирощуваної породи. Вони повинні мати однакові періоди цвітіння і строки достигання плодів. Для якісного запилювання висаджують 5-6 рядів основного сорту, який чергують з такою самою кількістю рядів сорту-запилювача.

Рис. 9.2. Організація території садів і виноградників включає:

У великих промислових садах таке розміщання сортів створює деяку незручність (сортову строкатість), що утруднює обприскування, обрізування дерев, збирання врожаю тощо. З метою ліквідації сортової строкатості в насадженнях і створення сприятливих умов для перехресного запилення можна квартал ділити дорогами на блоки з відстанню між ними 100м. У блоці слід висаджувати один основний сорт, а два сорти-запилювачі у поперечних рядах по межах кварталу і вздовж кожної дороги всередині кварталу (по одному ряду з кожного боку). При такому розміщені дерев основний сорт у кварталах займає 90-92%, а сорти запилювачі 8-10% площі. Однак цей спосіб розміщення застосовують тоді, коли сорти-запилювачі за своїми особливостями досить помітно відрізняються від основних сортів.

Організація території садів і виноградників - одна з дуже відповідальних робіт. Від неї залежить раціональність використання землі, робочої сили, техніки удобрення, боротьби з шкідниками та хворими, збирання та обробка врожаю тощо.

Організація території включає:

• вибір земельних ділянок;

• правильне розміщення порід і сортів на території саду;

• поділ саду па квартали, розміщення садозахисних насаджень і шляхової мережі;

• розміщення господарських центрів, пакувальних приміщень, сховищ і підприємств, що переробляють продукцію.

При вибиранні земельної ділянки під сад враховують вимоги рослин до ґрунтів, умов зволоження і освітлення, механізованого обробітку. У північних і північно-західних районах сади краще закладати на південних і південно-західних схилах. Це забезпечує краще їх прогрівання і стікання вод. У південних районах під сади краще відводити північні схили.

Породи і сорти розміщують па території саду залежно від строків їх плодоношення, виносливості до вологи, освітлення, перехресного запилення. У північних районах пізньостиглі (зимові) сорти недоцільно розміщувати н; зволожених ділянках саду, оскільки ц< затримуватиме їхнє ; остигання і може викликати запізнення із збиранням та підмерзання. У південних районах, більш ранньостиглі породи і сорти розміщують на підвищених ділянках, а вимогливі до вологи і пізньостиглі на понижених.

Первинною ланкою організації території саду є квартал - частина саду обмежена садозахисними насадженнями і шляхами. Від розмірів, форми та раціонального розміщення кварталів великою мірою залежать використання техніки, захищеність саду від вітрів, використання бджіл, однорідність умов (рельєф, родючість ґрунту, мікроклімат) для вирощування певних порід і сортів та ін.

Кількість кварталів і їх розміри залежать від площі ділянки, відведеної під сад, співвідношення між висаджуваними породами і сортами, а також від рельєфу місцевості. Найбільш зручна форма кварталу прямокутна, довжина якої у 1,5 - 3 рази більша за ширину. На території кварталу має бути одна різновидність ґрунтів і однакова глибина залягання ґрунтових вод.

Оптимальні розміри кварталів - від 8-10 до 12-15, а у великих промислових садах - до 20 га, площа кварталу ягідників - 4-5 га, виноградників - 15-25 га.

На ділянках з нерівною експозицією форма кварталів не завжди прямокутна і при розміщенні їх на схилах довші сторони спрямовують упоперек напряму схилів та панівних вітрів. У такому самому напрямі потім проводять основні роботи з обробітку ґрунту. Це запобігає ерозії ґрунтів, а також поліпшує умови для використання техніки. При закладанні садів з плоскими формами крони і при загущенні дерев у рядках у довжину квартали доцільно розміщувати з півночі на південь.

У кожному кварталі розміщують, як правило, одну будь-яку породу дерев (наприклад, яблуню) і рідше 2-3 біологічно близькі породи (черешню, вишню). Щоб забезпечити перехресне запилення кожної породи, потрібно мати 3-4 сорти, які чергують смугами. Сорти в кожному кварталі мають бути одного строку цвітіння і плодоношення, щоб можна було проводити одночасно роботи, пов'язані з доглядом за культурами і збирання врожаю.

Важливим елементом організації території саду є захисні насадження, які, як правило, закладають за 2-3 роки до висаджування плодових дерев. Смуги навколо плодових насаджень створюють з 3-4 рядів дерев. Ряди в захисних насадженнях розміщують через 2,5-3 м один від одного. Відстань між деревами в ряду складає 1,5 м, а між деревами і кущами 0,75 м.

Вітроломні лінії створюють з 1-2 рядів сильнорослих дерев по межах кварталу, які висаджують через 250-300 м одна від одної. Для проїзду механічних засобів і циркуляції повітря у садозахисних смугах роблять розриви шириною 8-10 м. Плодові дерева розміщують за 10-15 м від захисних смуг. За конструкцією захисні насадження бувають: непродувні, продувні і ажурні.

Непродувні насадження створюють з високорослих дерев та чагарникових порід. Такі насадження затримують рух повітря, що набагато поліпшує водний режим грунту в насадженнях. Однак непродувні захисні насадження спричинюють нерівномірний розподіл снігового покриву у міжряддях саду.

Продувні смуги висаджують з порід, які мають густі, щільні крони, а в нижній частині - незначну кількість кущів (або без них). Такі смуги вітер продуває лише в нижній частині, а в кронах він затримується і помітно послабляється.

Ажурні смуги створюють з деревних і чагарникових культур, різних за висотою і густотою крони. їх висаджують так, щоб у кроні створювались просвіти які б значно послаблювали вітер, але майже не змінювали його напрямку.

Найбільш ефективними є захисні насадження з швидкорослих і довговічних порід. У захисних смугах і вітроломних лініях висаджують породи, які пристосовані до місцевих грунтово-кліматичних умов і не мають спільних з плодовими культурами шкідників і хвороб.

Для зв'язку з кварталами у саду роблять шляхову мережу. Вона проходить по зовнішній межі саду, а також вздовж вітроломних ліній, з обох їх боків, і між кварталами. Ширина головних шляхів, що проходять через весь сад, складає 6-7 м, а в навколишніх і міжквартальних - 5 м. Зовнішні і міжквартальні шляхи є також поворотними смугами для тракторних агрегатів під час роботи в садах.

У виноградниках і ягідниках через кожні 100 м впоперек рядів насаджень роблять додаткові (міжкліткові) шляхи для доставки добрив і вивезення продукції. Ширина їх у виноградниках становить 5 м, а в ягідниках 3-4 м. Ці шляхг. поділяють виноградники на ділянки (клітки) площею 4-5 і ягідники 2-3 га.

Під бригадний (господарський) двір відводять площу 0,5 - 2 га залежно від ділянки, освоюваної під сад, а також від того, які будуть споруджуватись будівлі (склади, підвальні приміщення, холодильні камери, навіси тощо). Бригадний двір влаштовують біля магістральної дороги і в міру можливості у центрі садового масиву.

3. Організація інтенсивного садівництва

В умовах формування ринкової економіки найгострішими проблемами для садівничих і виноградарських підприємств є:

• підвищення продуктивності насаджень, виробництво конкурентоздатної продукції;

• розвиток сфери реалізації, інфраструктури ринку, значне розширення ринків збуту продукції;

• пошук джерел інвестицій на просте і розширене відтворення галузі і формування матеріально-технічної бази.

Збільшення виробництва плодів, ягід і винограду та підвищення ефективності садівництва і виноградарства залежать від технологічних і організаційно-економічних чинників.

До технологічних необхідно в першу чергу віднести розвиток інтенсивного садівництва і виноградарства - це перевага інтенсивних типів насаджень і сортів, які забезпечують швидкий оборот капіталу, тобто створення і продуктивне використання таких типів насаджень, які вступають в товарне плодоношення па 2-3-й рік після закладання. Особливість цих процесів полягає в переході від розміщення на одиниці земельної площі невеликої кількості дерев з величезними кронами до загущених схем садіння дерев з невеликими кронами. Такі схеми передбачають значне скорочення тривалості циклів створення і продуктивного використання насаджень, що, в свою чергу, забезпечує швидкий вступ насаджень у товарне плодоношення, високу їх продуктивність, зниження трудомісткості продукції та швидке оновлення сортового складу.

Ці схеми (системи технології і організації галузі) одержали назву пальметного садівництва (навскісної пальмети). Замість густоти стояння яблунь і груш 10 х 10 м або 8 х 8 м (100-150 дерев на гектар) за даною технологією їх висаджують за схемами 10 х 2, 8 х 3,4 х 2,4 х 3 метрів, що забезпечує від 420 до 1250 дерев на гектар. В цілому це характеризує інтенсифікацію садівництва.

Саджанці пальметних садів вирощують не на звичайній підщепі лісової яблуні, вирощеної з насіння, а на спеціальних слабко-рослих, вирощених вегетативно напівкарликових (дусен) і карликових (парадизка) підщепах. Це прискорює строки плодоношення і зменшує висоту дерев до 2,5-3 м. При цьому спеціально формують крону - роблять її плоскою витягнутою навскіс під кутом до напряму рядка або веретеноподібною, що забезпечує прохід механічних засобів у міжряддях. Завдяки низькій висоті дерев значно легше збирати плоди, навіть без спеціальних пристроїв.

У пальметних садах вносять велику кількість добрив, поливають грунт, старанно обробляють міжряддя, забезпечують більшу густоту дерев, завдяки чому повніше використовується земельна площа, а отже зростають врожаї.

На сьогоднішній день у садівництві впроваджують такі основні типи насаджень: зерняткових культур - сади з округлою кроною і ущільненим розміщенням дерев на насіннєвих і середньорослих клонових підщепах; сади з площинною кроною дерев на середньорослих клонових підщепах; шпалерно-карликові сади з площинною кроною дерев на слабкорослих підщепах; сади з малооб'ємною кроною дерев на слабкорослих підщепах; кісточкових культур - сади з поліпшеною ярусною, напівплощинною, чашоподібною кронами тощо.

У різних зонах країни на невеликих площах випробовуються насадження яблуні, закладені за голандською технологією. На 1 га таких садів розміщується 2500-3300 дерев. Схема садіння 41 чи 3 х їм. В товарне плодоношення ці сади вступають на 2-3-й рік після закладання.

В даний час досліджуються сади типу лук. Карликові підщепи висаджують за схемою ЗО х 40 см, окулірують і залишають на місці без пересаджування. На другий рік дерева плодоносять. Коли плоди дозріють, дерева скошують відокремлюють плоди від гілок. Наступного року відростають нові пагони, які через рік плодоноситимуть.

Серед організаційно-економічних чинників підвищення ефективності промислового садівництва і виноградарства особливе місце мають; значне розширення місткості внутрішнього ринку продукції, значне збільшення її виробництва на експорт, захист вітчизняного товаровиробника, цін на продукцію сільського господарства і промисловості, розвиток підприємницьких структур в галузі.

4. Організація вирощування саджанців

Плодові культури садять саджанцями, які вирощують здебільшого у спеціальних плодових розсадниках. їх організовують у спеціалізованих плодорозсадницьких господарствах або у звичайних садівничих господарствах.

Кожний плодовий розсадник забезпечує певну плодову зону саджанцями для садіння нових і ремонту старих садів у господарствах, а також підсобних господарств населення. За цими даними і обчислюють потребу у вирощуванні саджанців, а відповідно і розмір плодорозсадників. Потребу в саджанцях для садіння нових садів визначають за розміром площ їх та кількості висаджуваних дерев на гектар. Плодовий розсадник є складним інтенсивним господарством. Він включає плодовий, ягідний і лісо-декоративний відділки.

Ділянки формування саджанців і вирощування підщеп (дичок) плодового відділку мають сівозміни.

Ділянка вирощування підщеп (дичкова шкілка сіянців) має 4-5 пільну сівозміну: 1 і 2 - багаторічні трави; 3 - пар; 4 - підщепи зерняткових порід; 5 - підщепи кісточкових порід.

Ділянка формування саджанців може мати 7-8-нільну сівозміну: 1 - ярі + багаторічні трави; 2 і 3 - багаторічні трави; 4 - пар: 5 - дички (наприкінці літа окуліровані) або карликові підщепи (для пальметних садів); 6 - однорічки; 7 - дворічки.

5. Організація виробничих процесів і праці в садівництві і виноградарстві

Організація виробничих процесів. Основними виробничими процесами у садівництві є вирощування саджанців, садіння, догляд за рослинами, збирання, зберігання і переробка продукції.

Ділянку для вирощування саджанців або закладання саду

удобрюють органічними і мінеральними добривами, на ній проводять глибоку оранку, а під великі дерева плантажну оранку. Кращими попередниками під плодові насадження є багаторічні трави. Якщо сад садять на крутих схилах, то на них роблять тераси - східчасті при великій крутизн: (понад 10-12%) або гребенеподібні при пологих схилах. Роблять їх грейдером, бульдозером (східчасті) або начіпним тракторним плугом (гребенеподібні), відвалюючи скиби грунту тільки в бік схилу. Іноді на тракторі монтують плуг і бульдозерну лопату.

Садити дерева в саду необхідно так, щоб забезпечити прямолінійність рядів їх у поздовжньому і поперечному напрямах. Цього досягають за допомогою мідного дроту, шнура чи рулетки і кутоміра. Розбивши сад, копають ями тракторним ямокопачем, а при невеликій площі саду - вручну. Розмір ям має забезпечувати вільне розміщення кореневої системи саджанців. Для високорослих дерев (яблуні, груші, черешні та ін.) копають ями, ширина яких 100-120, глибина - б0-70см, а для низькорослих -менші. Перед висаджуванням саджанців в ями вносять добрива,

Рис. 9.3. Схема плодового розсадника.

змішані з ґрунтом верхнього шару. Садять саджанці у північних районах рано на весні, в центральних - рано на весні або восени і південних - восени.

Перед садінням кущів ягідників ділянку маркірують згідно з прийнятими схемами їх розміщення: для смородини, аґрусу і порічок - 2,5 х 2м, малини - 2,5 х 0,5-1,0 м, полуниць 0,8-0,9 х х 0,2-0,3 м. Потім по лініях маркера канавокопачем роблять борозни 25-30 см, а для полуниць - 15-18 см і висаджують саджанці.

Кущі винограду залежно від сорту і якості грунтів садять за різними схемами. Найбільш поширеним є садіння з шириною міжрядь 2-2,5м і відстанню в рядках 1,25-1,5м (2600-4000 кущів на гектар). Садять виноград саджанцями або живцями. На зиму насадження винограду укривають, щоб вони не пошкоджувались морозами.

Догляд за садами включає удобрення, розпушування міжрядь і обробіток приштамбових кругів, обприскування проти шкідників і хворіб, формування крони дерев. Всі ці процеси, крім формування крони, виконують механізовано. Крону формують обрізуванням, яке роблять після садіння саджанців і дорослих дерев до початку сокоруху і розпускання бруньок. На виноградних кущах рано на весні обрізують річні плодоносні пагони, залишаючи довжину їх на 5-7 вічок, з яких ростуть нові пагони. Одночасно видаляють пошкоджені стебла. Щоб стебла не ламались від маси плодів, їх підв'язують до опор або заводять між яруси шпалери з кількох рядів дроту, натягнутого між стовпами. Роблять це декілька разів в міру росту нагонів.

Збирання продукції садівництва найбільш трудомісткий процес, який виконують переважно вручну. В даний час є збиральні машини, які працюють за принципом вібрації. Вони струшують плоди і ягоди на підставлений брезент або інші вловлювачі. Зібрані плоди сортують на два товарні (перший і другий), за якістю - на пошкоджені, уражені хворобами тощо. На спеціальній калібрувальній машині їх калібрують за розміром (великі, середні, дрібні). Зібрані механізованим способом ягоди на сепараторі збиральної машини очищають від листя та інших домішок.

Організація праці. Основними формами організації праці в садівництві і виноградарстві є постійні виробничі бригади, ланки, орендні колективи чи окремі орендарі. Найкраще зарекомендували себе в садівництві і виноградарстві спеціалізовані бригади і ланки. Оптимальною за кількісним складом є бригада з 20-25 постійних працівників та ланки у складі 8-10 осіб. За бригадою (ланкою) закріплюють 2-3 плодові та ягідні культури. У найбільш напружений період бригади (ланки) можуть поповнюватися за рахунок сезонних і тимчасових працівників. За садівничими бригадами закріплюють 100-150га насаджень, з них 70-100га плодоносних. Чисельність працівників у садівництві і виноградарстві необхідно визначати за нормами навантаження площі багаторічних насаджень на одного постійного працівника. Чисельність працівників у бригаді (ланці) має забезпечувати своєчасне і кваліфіковане виконання основних дозбиральних робіт у цих галузях.

Приблизні норми навантаження площі багаторічних насаджень на одного працівника такі:

• плодоносний сад - 2,5-3 га;

• сад молодий не плодоносний - 4,5-10 га;

• ягідники кущові плодоносні - 1,2-1,5 га;

• суниці плодоносні - 1,1-1,2 га;

• молоді ягідники - 3-4 га.

За ланками закріплюють постійні ділянки різних порід і сортів плодово-ягідних культур з різними строками проведення робіт, особливо збирання. Це забезпечує рівномірне завантаження працівників протягом року, а особливо в напружені періоди. Основні плодові культури, що займають велику площу, розподіляють між всіма ланками, а культури з невеликими площами розподіляють між окремими ланками, враховуючи при цьому строки проведення робіт і рівномірність завантаження членів ланок.

У садівничих господарствах з великим набором різних плодово-ягідних культур ланки спеціалізуються на вирощуванні певних груп насаджень. Зокрема, виділяють ланки, що доглядають молодий сад і міжрядні культури, висіяні в ньому; плодоносний сад; ягідники; плодорозсадники і ін. Така спеціалізація дає можливість підвищувати кваліфікацію працівників, особливо на виконанні відповідальних (складних) робіт, які потребують спеціального навчання (обрізування і формування крони, щеплення, окулірування, вирощування саджанців).

ПИТАННЯ ДЛЯ РОЗДУМУ ТА ПОВТОРЕННЯ

1. Охарактеризуйте виробничі напрямки садівничих і виноградарських господарств.

2. Що включає організація території садів і виноградників?

3. Охарактеризуйте організацію виробничих процесів при інтенсивному садівництві.

4. Розкажіть про організацію вирощування саджанців.

5. Дайте характеристику організації праці в садівництві і виноградарстві.