ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА

ТЕМА 1

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ВИРОБНИЦТВА

 

 

 

 

ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАСВОЄННЯ МАТЕРІАЛУ

1. Сутність і суспільне значення виробництва.

2. Предмет і методи науки.

3. Завдання науки і її місце серед інших наук.

 

Ключові терміни

•  виробництво •  організація •  організація виробництва •  організація виробництва в аграрних формуваннях

 

1. Сутність і суспільне значення виробництва

 

Джерелом існування, розвитку та підвищення життєвого рівня людини є виробнича діяльність. Виробнича діяльність спрямована на задоволення потреб юридичних і фізичних осіб. Засоби для задоволення потреб створюються у процесі виробництва. Важливу роль на сучасному етапі належить організації виробництва, тому, що вона є засобом інтеграції і використання всіх чинників економічного розвитку.

Перші «зафіксовані на твердому матеріалі» ідеї організації виробництва відносяться до часів єгипетських фараонів. Для спорудження пірамід і гігантських зрошувальних систем залучалися тисячі людей, цілеспрямоване використання зусиль яких потребувало планування, організації і контролю, У V—VI тисячоріччях до н. є. почала застосовуватись практика письмових запитань і консультацій спеціалістів з різних проблем. Пізніше в Греції почали вивчати методи виконання трудових операцій, питання його ритмічності, а Платан сформулював принцип спеціалізації.

Промислова революція кінця XVIII — початку XIX ст. відкрила нову епоху в розвитку теорії і практики організації й управління виробництвом. До того часу товари вироблялися в маленьких майстернях ремісниками та їх учнями. Від початку до кінця вироби виготовлялися зазвичай однією людиною. Використовувалися прості ручні інструменти, виробниче приладдя та оснащення. Складові таких виробів (наприклад, столу або стільця) дещо відрізнялися І їх не могли використати для Іншого подібного екземпляра виробу. Тому не було потреби створювати запаси комплектуючих деталей. У разі виходу з ладу виробів для заміни деталей їх ви готовлю вали знов і підганяли вручну. Виробництво було трудомістким та занадто повільним.

Винахід парового двигуна Джеймсом Уаттом у 1764 р. дав змогу забезпечити джерело енергії для використання машин на фабриках. Виникнення можливостей застосування нових видів енергії для приведення в дію механізмів створило умови для організації машинного виробництва. Спеціалізована трудова діяльність мануфактурного робітника змінилася діями високопродуктивних механічних комплексів обробки сировини і матеріалів. Весь процес був розподілений на складові фази.

Підвищення інтересу до розроблення елементів наукової організації виробництва підтверджується публікаціями. На початку XVIII ст. французький автор Л. Шевальє в книжці «Техніка організації виробництва підприємств» наводив дані про доповідь Аммонтонє (1700) «Про експерименти щодо дійсної швидкості людей і коней під час різноманітних робіт», про працю Вобана (1688) «Про проведення хронометражу для встановлення відрядної оплати праці», про дослідження Перрона (1738) з питань поділу праці в процесі виготовлення шпильок.

Адам Сміт (1723—1790) у своїй класичній праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776) сформулював учення про поділ праці як основну складову організації виробництва. Він обґрунтував, що підвищувати продуктивність праці можна трьома способами: за рахунок збільшення спритності та майстерності окремого робітника; за рахунок економії часу; за рахунок сприяння винаходу машин. Водночас А. Сміт попереджав про негативні наслідки глибокого поділу праці в машинному виробництві, де діяльність робітника зводиться до виконання операцій, які постійно повторюються, не потребуючи освіти, кваліфікації,

Уперше застосував формалізовані регламенти до організації праці та управління виробництвом Р. Аркрайт (1732—1793) — англійський текстильний фабрикант, винахідник ткацького верстата. На основі планування розташування устаткування, поділу праці, координації робіт машин і персоналу, підтримання дисципліни йому вдалося забезпечити безперервність технологічного процесу і тим самим, зекономивши на витратах, успішно конкурувати на ринку.

Р. Аркрайт також установив для робітників «фабричний кодекс» у вигляді системи штрафних санкцій, які фіксувалися в спеціальній книзі для відрахувань із заробітної плати за невиконання встановлених вимог. Розмір штрафів залежав від величини відхилення.

Рекомендації щодо хронометражу виклав відомий фізик Кулон (1798) у своїй доповіді « Про продуктивність людської праці».

Багато нового в організацію та управління виробництвом упровадив Роберт Оуен (1771—1858), працюючи директором і керуючим менеджером низки шотландських текстильних фабрик. Соціально-економічний експеримент, який він здійснив у 1800— 1828 рр., довів, що для забезпечення підвищення продуктивності праці доцільно надати робітникам житло, поліпшити умови праці, побуту та відпочинку, створити магазини з товарами першої необхідності за доступними цінами, підвищити мінімальний вік прийняття дітей на роботу, скоротити тривалість робочого дня, створити в робітничих селищах школи. Але ці ідеї знайшли своє застосування тільки через півтора сторіччя.

З ім'ям американського винахідника Елі Уітні (1790-ті роки) пов'язана поява концепції «взаємозамінюючих частин», суть якої полягала в розробленні системи допусків у розмірах деталей, щоб вони стали стандартизованими і без припасування підходили до будь-якого комплекту виробів.

Наприкінці XIX ст. у виробництві різко зросли масштаби і концентрація, виникли великі підприємства. На підприємствах установлювалося обладнання, машини і механізми, які дорого коштували, упроваджувалися дуже складні технологічні процеси виготовлення продукції, відповідно підвищувалися вимоги до освіти, навиків і вмінь робітників. Індустріальні методи виробництва потребували адекватних організаційно-виробничих структур, схем зв'язків та управління, жорсткого виконання технологій, точності виконання трудових операцій.

Початок систематизованих досліджень виробництва пов'язаний з американським інженером Фредеріком У. Тейлором (1856—1915), який започаткував раціоналістичну школу наукової організації виробництва. Наприкінці XIX ст. він почав вивчати проблеми наукової організації праці робітників.

Глибокі знання виробництва, досвід і системне мислення дали змогу Ф. Тейлорові провести комплексні дослідження з питань техніки і технології, результатом яких були запропоновані прогресивні ідеї і положення, що внесли вирішальний внесок у становлення та розвиток великого, науково організованого суспільного виробництва. Ф. Тейлор визначив, що «головним завданням управління підприємством мас бути забезпечення максимального прибутку для підприємця». Ставлячи за головну мсту максимальне збільшення продуктивності праці, він запропонував конкретні рішення, які спрямовані на раціональне використання праці робітників і засобів виробництва: введення суворого регламенту на застосування матеріалів і інструментів; стандартизація інструментів, робочих операцій; точний облік робочого часу; дослідження трудових операцій шляхом поділу їх на складові елементи та хронометражу; встановлення контролю за кожною операцією та ін.

Крім Ф, Тейлора, значними представниками раціоналістичної школи були Френк та Ліліан Гілбрети, які вивчали робочі операції, використовуючи кінокамеру та мікрохронометр, що був їхнім винаходом. Ґрунтуючись на інформації, що була отримана за допомогою стоп-кадрів, вони визначили так звані мікроелементні рухи, з яких складаються трудові дії, що послідовно формують трудові операції. За допомогою досліджень вони довели, що основні елементи виробничих операцій не залежать від змісту роботи. Це відкриття дало змогу проектувати раціональні методи виконання виробничих операцій шляхом усунення зайвих непродуктивних рухів, що значно підвищувало продуктивність праці. Таким чином, було покладено початок вивченню витрат часу на рухи, дії, операції, моделюванню їх на графіках та використанню в організації та плануванні робочих місць.

Серед піонерів раціоналістичної школи — Гаррі Гантт (1861 — 1919). Він відкрив значення нематеріального стимулювання робітників і розробив систему планування виробничих операцій, які використовуються в сучасному виробництві під назвою «графіки Гантта». За таким графіком кожний робітник міг бачити результати своєї праці і розмір заробітку в будь-який час. На графіку відображалися також часові зв'язки між розділами виробничої програми та хід виконання завдань, що і зумовило покладення його в основу оперативного планування виробничого процесу в межах підприємства.

У теорію і практику організації та управління виробництвом значний внесок зробив Харрінгтон Емерсон (1853—1931), який у праці «Дванадцять принципів продуктивності» (1911) обгрунтував організаційні умови, виконання яких забезпечує підвищення результатів у тій або іншій сфері діяльності

Працюючи в Росії та Польщі, К. Адамецький (1866—1933) створив теорію побудови виробничих процесів у часі, розробив графіки руху деталей по операціях та формули для розрахунку виробничого циклу.

У 1933 р. Г. Б. Мейнард та його помічники впровадили в практику організації праці та виробництва поняття раціоналізації методів роботи як системи, за якої кожна операція або елемент роботи ретельно аналізується з метою усунення всіх зайвих рухів, операцій і на цій основі проектується найшвидший і найра-ціональніший спосіб виконання кожної необхідної операції. Тільки після здійснення всіх таких заходів можна точно виміряти тривалість виконання роботи при нормальній інтенсивності праці робітників.

У 1940-х роках професор Сергій Петрович Митрофанов розробив наукові принципи групових методів обробки деталей, які набули поширення в усьому світі, відкрили широкі можливості для автоматизації виробничих процесів та застосування високоефективних групових поточних ліній у серійному та дрібносерійному виробництві зі значним скороченням часу на його технологічну підготовку.

Під час Другої світової війни та в повоєнні роки складні проблеми управління матеріально-технічним забезпеченням та створенням систем озброєнь зумовили необхідність створення наукових груп дослідників з різних сфер для вивчення структури та проведення аналізу виробничих проблем у кількісному виразі з наступним виробленням оптимального рішення. У результаті були розроблені методи дослідження операцій: моделювання виробничої діяльності, теорія черг, теорія прийняття рішень, математичне програмування, методи сітьового планування проектів.

60—70-ті роки XX ст. характеризуються масовим використанням комп'ютерної техніки в плануванні та управлінні виробництвом. Співробітниками компанії ІВМ Д. Орликом та консультантом О. Уайтом був розроблений метод планування матеріальних потреб з використанням комп'ютерної техніки.

Дослідники Гарвардської бізнес-школи на початку 1980-х років розробили модель виробничої стратегії. У її основі — вибір альтернатив та фокусування виробництва на обмеженій кількості завдань для забезпечення конкурентних переваг у затратах, якості продукції, гнучкості.

В останні десятиліття дедалі більший вплив на організацію та управління виробництва справляє автоматизація.

Наприкінці 1990-х років найбільшого розмаху у відомих компаніях світу набула концепція «всеосяжного управління якістю», суть якої полягає у формуванні і забезпеченні якості на кожному робочому місці шляхом покладення відповідальності за виконання критеріїв якості на всіх учасників процесів проектування виробів, забезпечення підготовки виробництва, виробництва, перевірки і випробування, пакування та транспортування, монтажу та експлуатаційного обслуговування. Уведення в дію міжнародних стандартів, що розроблені Міжнародною організацією зі стандартизації, спрямовані на формування «систем якості» на кожному підприємстві, сертифікацію продукції, атестацію технології і акредитацію виробництва. Такий підхід зумовлений глобалізацією ринків і в цьому зв'язку з необхідністю під час оформлення споживачами контрактів-замовлень включати до них вимоги щодо якості продукції згідно з діючими стандартами.

„Виробництво” – це цілеспрямована діяльність зі створення будь-якого корисного продукту (товари, предмети, речі, послуги тощо).

Забезпечення життєдіяльності людей потребує вироблення великої кількості видів продукції. Для виробництва будь-якої продукції необхідні відповідні основні засоби, обладнання, сировина та інші матеріали. Таким чином, сучасні продукти створюються на різних, але взаємопов’язаних виробництвах, що і зумовлює широке розуміння поняття „виробництво”

Виробництво можна охарактеризувати як систему, де здійснюється цілеспрямований процес перетворення вхідних елементів (сировини, матеріалів) у корисну продукцію. Іншими словами, виробництво являє собою певну технологію, відповідно до якої здійснюється трансформація вкладених ресурсів у кінцевий результат – продукцію ( послуги).

Організа́ція (від грец.— інструмент) — цільове об'єднання ресурсів для досягнення певної мети.

Економічний результат діяльності підприємства, його фінансовий стан і майбутній розвиток залежить від того, наскільки раціонально організовано виробництво.

Організація виробництва являє собою складний та багатогранний процес. Для того, щоб налагодити будь яке виробництво необхідно поєднати основні складові виробництва: праці, засобів виробництва і предметів праці, і направити їх в такому напрямку, щоб процес виробництва був найрезультативнішим.

Ось таке направлення поєднання робочої сили із предметами праці, засобами виробництва називається організацією. Для того, щоб грамотно, на науковому рівні, організувати виробництво виникла наука “Організація виробництва”. Організація, як навчальна дисципліна, направлена на вивчення закономірностей методологічних та методичних підходів до організації високопродуктивного сільськогосподарського виробництва і створення раціональних форм підприємств.

У сучасній економічної літературі термін «організація виробництва» трактується як «способи вибору, розподілу і кооперування елементів виробництва для досягнення поставлених цілей при мінімальних затратах ресурсів».

Під організацією виробництва також розуміють сукупність правил, процесів, дій, що забезпечують форму та порядок поєднання праці і речових елементів виробництва з метою підвищення ефективності виробництва та збільшення прибутку.

Різноманітність визначень організації виробництва свідчить про досить коротку історію розвитку науки, якій менше ста років і яка переживала стрімкі підйоми та десятиріччя застою.

Кожне підприємство має свої особливості виробництва, які визначають специфічні комплексні завдання з його організації: проектування та освоєння нових товарів, забезпеченість сировиною, використання робочої сили та устаткування, поліпшення асортименту та якості продукції, транспортування, складування та сервісне обслуговування в процесі експлуатації.

Без науково - обґрунтованої організації виробництва наявний технічний потенціал підприємств не дає належної віддачі та ефекту. У цих умовах удосконалення організації виробництва є основною умовою мобілізації внутрішньовиробничих резервів, підвищення інтенсифікації виробництва і його ефективності.

Організація виробництва – це комплекс заходів, спрямованих на раціональне поєднання процесів праці з матеріальними елементами виробництва в просторі і часі, з метою раціонального використання виробничих ресурсів для створення таких видів продукції та надання послуг, які є конкурентоспроможними, найбільшою мірою задовольняють попит споживачів та дають підприємству певні прибутки.

Організація виробництва в аграрних формуваннях – це комплекс організаційно-економічних, технологічних і технічних заходів, спрямованих на раціональне використання трудових ресурсів, засобів і предметів праці та землі з метою одержання прибутку підприємством.

Особливості сільськогосподарського виробництва:

- земля у сільському господарстві, на відміну від інших галузей, є головним  засобом виробництва;

- у сільськогосподарському виробництві економічний процес відтворення тісно пов’язаний з біологічним ( природним), праця людини направлена на використання сил природи, життєвих функцій рослин і тварин, результати діяльності підприємств залежать не тільки від організаційно-економічних, але і від місцевих природних факторів (родючості землі, клімат);

- робочий період за тривалістю не співпадає з часом виробництва продукцією. В цій галузі об’єктами праці є вирощування культур, а вони, як відомо, обумовлюють неспівпадання робочого періоду з періодом виробництва;

- виробництво здійснюється на великій території, у різних природно-економічних умовах, що виключає шаблонне вирішення питань його організації, технології і вимагає розроблення у кожній зоні відповідної системи землеробства, системи тваринництва, системи машин і системи ведення господарства;

- використання створеної продукції (насіння, молодняк тварин тощо) як вихідний матеріал в подальшому процесі виробництва.

Особливостями організації виробництва є розгляд у взаємозв'язку елементів виробництва і вибір таких методів та умов їх використання, які найповніше відповідають меті виробництва.

Раціональна організація виробництва полягає в тому, щоб інтегрувати всю сукупність різнорідних компонентів, які реалізують процес виробництва, у цілісну і високоефективну виробничу систему, усі елементи якої ретельно взаємоузгодженні між собою за всіма параметрами її функціонування.

 

2. Предмет і методи науки

 

Об'єктом вивчення дисципліни є виробнича діяльність підприємства з перетворення ресурсів в економічне благо. Усі ресурси мають обмежений характер, тобто природні, трудові, виробничі, інформаційні ресурси та інші, що необхідні для ефективної діяльності підприємства.

Предметом курсу «Організація виробництва» є вивчення методів та засобів найраціональнішого сполучення (організації) трудових і речових компонентів сукупного виробничого процесу виготовлення продукції, надання послуг, які забезпечують безперебійність та ритмічність діяльності підприємства в конкретних умовах, виходячи з поставлених перед ним цілей та завдань.

„Організація виробництва” як наука пізнається в поєднанні теорії і практики. Теорія висвітлює шлях до практиці, практика підтверджує правомірність чи безпідставність теоретичних положень.

Метод науки – це спосіб пізнання предмета, що вивчається.

Методологічною основою такого пізнання є діалектичний метод, який розглядає розвиток усіх явищ і їх взаємодії та взаємозв’язку, в переході кількісних змін у якісні, в єдності і обороті протилежностей.

„Організація виробництва” як наука пізнається в поєднанні теорії і практики. Теорія висвітлює шлях до практиці, практика підтверджує правомірність чи безпідставність теоретичних положень.

Економічні науки в тому числі і організація виробництва, широко використовують такі прийоми дослідження – як аналіз і синтез. Під аналізом розуміється розкладання цілого на окремі, більш прості складові та вивчення впливу кожної з них на загальний процес відповідного явища.

Після аналізу проводять синтез – поєднання складових частин в єдине ціле, що дає змогу уявити цілісну характеристику процесу, зрозуміти його внутрішню структуру, характер дії, закономірності розвитку.

Для глибинного пізнання процесів організації виробництва, визначення кількісних значень їх показників і впливу різних факторів користуються різними методами економічних досліджень. Це такі як: монографічний, статистичний, експериментальний, розрахунково-конструктивний (варіантний), економіко-математичний, балансовий, абстрактно-логічний, нормативний.

Монографічний метод – це детальне вивчення окремих явищ, характерних для визначеної сукупності дії факторів з метою розкриття тих чи інших закономірностей. За допомогою даного методу вивчається передовий досвід організації підприємств, їх внутрішньогосподарських підрозділів, результати впровадження прогресивних технологій, способів організації праці та виробничих процесів, системи оплати праці з метою використання ефективних рішень для поліпшення господарської діяльності в підприємстві.

Монографічні дослідження проводять також і в відстаючих підприємствах з метою виявлення причин недоліків та визначення шляхів їх усунення.

Статистичні методи – використовується при дослідженні масових даних з метою встановлення кількісного впливу тих чи інших факторів на кінцеві результати виробництва. Основою методу є групування, які передбачають розчленування сукупності явищ на однорідні групи з найбільш суттєвими ознаками, визначення середніх та відносних показників, побудову рядів динаміки, розрахунків індексів.

Експериментальний метод – застосовують при виробничій перевірці розроблених рекомендацій з того чи іншого питання, обґрунтування ефективності нових організаційних рішень, технологічних прийомів. Під час проведення експерименту враховують як позитивні так і негативні результати, порівнюють з раніше досягнутими показниками передових господарств, які впровадили у виробництво ті чи інші новації. Головними умовами використання методу є: достовірність експерименту, обґрунтованість вибору методики його постановки, визначення системи показників для порівняння оцінки результатів досліду.

Розрахунково-конструктивний метод передбачає розробку кількох варіантів вирішення організаційно-економічного завдання з тим, щоб після розрахунків та порівнянь даних, обрати найбільш доцільний і ефективний варіант. Ефективніший буде той з них, який забезпечує найбільший вихід продукції з одиниці площі при найменших витратах ресурсів на її виробництво, забезпечує рівень рентабельності, який дасть змогу вести розширене відтворення за рахунок власних коштів. Цей метод застосовується при вирішенні питань реформування підприємств, визначенні напрямів спеціалізації та перспективного планування.

Економіко-математичний метод – це спосіб знайти оптимальне рішення при визначенні будь-яких організаційних, технологічних, соціальних питань шляхом розробки математичних моделей та використання електронно-обчислювальних машин (ЕОМ). Економічно-математичні методи і ЕОМ використовують при розрахунках структури машинно-тракторного парку, розподілу добрив, використанні кормів, внутрішньо господарських перевезень.

Балансовий метод – використовують при зіставленнях, коли загальна величина показника повинна дорівнювати сумі окремих його частин. Наприклад: надходження, використання кормів, потреба в оборотних засобах (насіння, добрива, паливо та їх наявність, потреба в робочій силі та її наявності).

 

3. Завдання науки і її місце серед інших наук

 

Завдання науки – розкрити об’єктивні закони розвитку явищ і давати їм пояснення, відшукати і дослідити об’єктивні закони та озброїти знанням цих законів спеціалісті.

Тому, завданням науки „Організація виробництва” є обґрунтувати шляхи організаційно-господарського зміцнення підприємств, узагальнювати нові явища в організації і плануванні виробництва.

Завдання курсу „Організація виробництва” випливають із завдань, що стоять перед виробництвом на сучасному етапі. Основним завданням є  обґрунтування шляхів організаційно-господарського зміцнення підприємств  для забезпечення максимального виробництва певних видів продукції при мінімальних затратах праці і коштів та максимальній прибутковості підприємств.

Наука повинна вказувати шлях практиці сільськогосподарського виробництва як у сучасний період, так і на перспективу.

Працю людини неможливо вивчати з відривом від матеріальних умов виробництва. Тому дана наука розглядає сільськогосподарське виробництво у взаємозв’язку трьох його сторін: техніки, технології і організації.

Організація виробництва має свої специфічні завдання:

-   поглиблення спеціалізації, удосконалення форм організації
виробництва, швидка (гнучка) переорієнтація виробництва на
інші види продукції, забезпечення безперервності і ритмічності
виробничого процесу, удосконалення організації процесів праці
та виробництва в просторі й у часі;

-   відповідність асортименту машинного парку, пропорційність
виробничих потужностей, оптимальна спеціалізація підприємства, реконструкція і переозброєння виробництва;

-   обслуговування виробництва, нормування витрат ресурсів, вибір оптимальних систем забезпечення, форм організації підрозділів та їх взаємодії з зовнішнім середовищем;

-   обґрунтування напрямів ефективного використання основних факторів виробництва (землі, робочої сили і матеріально-технічних засобів);

-   визначення рівня незавершеності виробництва, запасів матеріальних ресурсів і готової продукції, організація їх транспорту-вання та збереження;

-   організація забезпечення підприємства сировиною, матеріалами в разі зменшення їх запасів та запасів готової продукції;

-   створення і освоєння нової продукції та технології, формування якості і забезпечення конкурентоспроможності виробів.

-   спеціалізації та інтеграції виробництва з урахуванням економічної оцінки землі, забезпеченості виробничими фондами і трудовими ресурсами.

Оптимальні кількісні та якісні залежності виробничих процесів, параметри та показники виробництва продукції є вихідною інформацією для планування роботи підприємства і його підрозділів. Плани реалізуються за допомогою управління. Організація виробництва спрямована на вивчення певного напряму економіки, тому належить до функціональних економічних наук.

Дисципліна «Організація виробництва» перебуває у взаємозв'язку із загальноосвітніми (математика, фізика, біологія та ін..), суспільно-політичними (філософія, соціологія, політологія та ін..), економічними (економіка підприємств, менеджмент, маркетинг, економічний аналіз, економіка праці, планування діяльності підприємства та ін..), технічними (механізація і автоматизація с.г., експлуатація МТП), технологічними (землеробство, рослинництво, тваринництво та ін..) і іншими науками.  В процесі свого розвитку ці науки доповняють і збагачують одна одну новими теоретичними і практичними положеннями.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ РОЗДУМУ ТА ПОВТОРЕННЯ

 

1.     Охарактеризуйте поняття та предмет науки „Організація виробництва”.

2.     Розкрийте основні завдання науки „Організація виробництва”.

3.     Охарактеризуйте основні особливості сільськогосподарського виробництва.

4.     Перерахуйте та дайте характеристику методам науки „Організація виробництва.

5.     Визначте місце науки „Організація виробництва” серед інших наук.