1. Сутнісна характеристика інновацій та інноваційних процесів
1.1. Актуальність інноваційної діяльності
Ринкові
умови господарювання створюють для більшості ринкових суб’єктів господарювання
середовище високої конкуренції, яке вимагає від них здатності формувати
конкурентні переваги як у сфері виробництва товарів, так і в сфері їх просування
на ринок. Конкурентні переваги досягаються завдяки впровадженню новацій -
суттєво нових методів і засобів здійснення виробничої та комерційної діяльності.
Під інноваціями розуміють винахід або відкриття нових можливостей для вирішення
проблеми та досягнення цілей. Інновація може стосуватися як продукції, так і
методів її виробництва.
Підприємницька
діяльність ґрунтується на новій ідеї задоволення споживчого попиту в певних
товарах чи послугах. Пошук цієї ідеї є реакцією підприємців на зменшення доходу
від своєї діяльності, обумовлене насиченням певного сегмента ринку відповідними
товарами. Можливість створення та використання новації суб’єктами господарювання
залежить від загального рівня науково-технічного розвитку країни і ресурсних
можливостей підприємств. Чим радикальнішою є ідея, взята за основу інновації,
тим довшим буде її життєвий цикл і більшим ефект від її
комерціалізації.
Конкурентоспроможність на світовому ринку все більше залежить від продукції, в основі якої лежать нові знання. Як у минулому промисловість залежала від доступу до природних ресурсів, так і сьогодні індустрія має потребу в науці, нововведеннях, освіті. Розвиток продуктивних сил відбувається при тісній взаємодії науки і нових технологій з виробництвом. Тому на сучасному етапі суспільного розвитку дуже важливим є постійне вивчення змін у навколишньому середовищі, аналіз ситуації на ринку, адаптація до змін, освоєння інновацій з метою недопущення відставання від процесів, що відбуваються. Тільки така поведінка суб’єктів господарювання забезпечує їм успіх, конкурентоздатність їх продукції на ринку.
1.2
Сутність, об’єкти і суб’єкти інноваційної
діяльності
Аналіз
сучасної економічної практики свідчить, що високих результатів підприємства
можуть досягати лише за систематичного і цілеспрямованого новаторства,
націленого на пошук можливостей, які відкриває середовище господарювання щодо
виготовлення і впровадження нових видів товарів, нових виробничих і транспортних
засобів, освоєння нових ринків і форм організації виробництва. Це передбачає
новаторський стиль господарювання, в основі якого - орієнтація на нововведення,
систематична і цілеспрямована інноваційна діяльність.
Інноваційна
діяльність - діяльність, спрямована на використання
і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуск на ринок
нових конкурентоспроможних товарів і послуг.
Об’єктом
інноваційної діяльності є інновація. Слід розрізняти терміни «новація» та
«інновація».
Новація
(оновлення,
зміна) - продукт інтелектуальної діяльності людей, оформлений результат
фундаментальних, прикладних чи експериментальних досліджень у будь-якій сфері
людської діяльності, спрямований на підвищення ефективності виконання
робіт.
Новації
постають як відкриття, винаходи, нові або вдосконалені процеси, структури,
методики, стандарти, результати маркетингових досліджень тощо. Однак
усвідомлення цінності новації, а значить, доцільності її впровадження, не
приходить одразу після її появи. Має минути певний час, перш ніж хтось побачить
потенційну вигоду від упровадження новинки та ініціює її виведення на ринок.
Ідеться про інноваційний лаг.
Інноваційний
лаг - період між появою новації та її
впровадженням.
З
моменту прийняття новації до реалізації та розповсюдження вона набуває нової
якості, тобто стає інновацією. У світовій економічній літературі існує багато
визначень інновації, причому вітчизняні науковці синонімом терміна «інновації»
вважають термін «нововведення». Термін «інновація» запровадив австрійський
економіст Йозеф Шумпетер (1883 -
1950), який у 1912 р. в праці «Теорія економічного розвитку» вжив
словосполучення «нова комбінація», маючи на увазі нову якість засобів
виробництва, що досягалася шляхом певних поліпшень існуючого обладнання,
введення нових засобів виробництва або систем його організації. У наступних
працях Шумпетер, замість терміна «нова комбінація», застосовував термін
«інновація».
Американський
вчений Ф. Ніксон вважає, що інновація - це сукупність технічних, виробничих та
комерційних заходів, які зумовлюють появу на ринку нових та покращених
промислових процесів та обладнання.
Аналіз
трактувань поняття «інновація» різними вченими підводить до висновку, що
більшість із них ґрунтується на концепції Й.Шумпетера, який визначав відкриття,
винахід нового пристрою або технології як початкову подію, а інновацію,
впровадження цього пристрою або технології - як завершальну подію, розглядаючи
інновацію з погляду економічного застосування, що означає створення нових
ресурсів або використання вже відомих в інший спосіб.
У
відповідності з міжнародними стандартами
інновація визначається як кінцевий
результат інноваційної діяльності, у вигляді нового або вдосконаленого продукту,
впровадженого на ринку; нового або удосконаленого технологічного процесу, що
застосовується в практичній діяльності чи у новому підході до соціальних
послуг.
Нововведення
пов’язане з новим застосуванням існуючого продукту, використанням нової
концепції або ідеї. Воно може трактуватися як новий підхід до конструювання,
виробництва, збуту товарів, завдяки якому інноватор та його компанія здобувають
переваги над конкурентами. Визнання корисності інновації кінцевим споживачем
зумовлює зміну соціально-економічного середовища. Корисність, функція корисності
відрізняє нововведення від відкриття і винаходу. Відкриття і винаходи не мають соціальної та
економічної цінності, якщо не стають основою нововведення на ринку. Так,
американський економіст Б. Твісс зауважує: «Винахід (новація) - формулювання,
висування ідеї. Нововведення (інновація) - застосування, тобто процес, у якому
винахід або ідея набуває економічного змісту».
Трактування
поняття «інновація» у Законі України
«Про інноваційну діяльність»: «Це новостворені (застосовані) і (або)
вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція чи послуги, а також
організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або
іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або)
соціальної сфери».
У
зазначеному Законі вказано, що об’єктами інноваційної діяльності є: інноваційні
програми і проекти; нові знання та інтелектуальні продукти; виробниче обладнання
та процеси; інфраструктура виробництва і підприємництва; організаційно-технічні
рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що
істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;
сировинні ресурси, засоби їх видобування і перероблення; товарна продукція;
механізми формування споживчого ринку і збуту товарної
продукції.
Інноваційна
діяльність підприємств - це не лише розв’язання технічних завдань щодо створення
нового продукту, нової технології чи удосконалення наявних, а й відбір
перспективних науково-технічних досягнень, своєчасне патентування винаходів,
просування наукомістких товарів на ринок. Провідна роль у реалізації цих завдань
належить менеджерам. Важливою складовою інноваційної діяльності є праця
висококваліфікованих технологів, конструкторів, маркетологів, економістів,
фінансистів, які виконують специфічні функції з технологічного проектування та
конструювання новацій, забезпечення фінансами науково-дослідних і
проектно-пошукових робіт, калькулювання витрат ресурсів, цінового проектування,
просування на ринок тощо. Усі ці працівники є суб’єктами інноваційної діяльності
у вузькому значенні (стосовно окремого підприємства). Однак лише частина з них
бере на себе відповідальність за прийняття рішення щодо практичного застосування
інновацій на підприємстві. Такі рішення, як правило, є ризикованими і
приймаються здебільшого вищим керівництвом підприємства або його власником. Якщо
вони часто ініціюють залучення інновацій, то їх називають
інноваторами.
Інноватор - особа, яка ініціює процес упровадження
інновації і бере на себе відповідальність за його
реалізацію.
Фірми,
які систематично вносять радикальні поліпшувальні зміни у свою діяльність,
диверсифікують її відповідно до нових вимог ринку, використовують інноваційні
підходи у взаємодії з партнерами, споживачами тощо, теж є інноваторами.
Інноватор може ініціювати наукові дослідження, розробку новинки силами самої
фірми, а також придбання в інших фірм інновацій, що довели свою практичну
цінність, та їх удосконалення.
Ініціювання
(початок) інновацій - рекомендації щодо вдосконалення
науково-технічної, організаційної, виробничої або комерційної діяльності
підприємства, метою яких є початок інноваційного процесу або його продовження. З
огляду на зазначене вище, можна дати повне трактування суб’єктів інноваційної
діяльності.
Суб’єкти
інноваційної діяльності - фізичні або юридичні особи, які
проводять інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні
цінності, вкладають власні чи позичені кошти в реалізацію інноваційних
проектів.
Інновації,
зміни, нововведення - терміни, які почали широко застосовуватися в економіці
України як самостійно, так і для характеристики споріднених понять: інноваційна
діяльність, інноваційна стратегія, інноваційний потенціал, інноваційне рішення
та інше. Слід зазначити, що в літературі налічується велика кількість визначень
цих категорій.
Підприємство
(об’єднання підприємств) будь-якої форми власності, в якому понад 70 % обсягу
продукції (у грошовому вимірі) за звітний період є інноваційні продукти або
інноваційна продукція визначається інноваційним
підприємством.
Інноваційний продукт є результатом виконання інноваційного проекту і науково-дослідною і (або) дослідно-конструкторською розробкою нової технології (в тому числі інформаційної) чи продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії і відповідає таким вимогам:
ü
він
є реалізацією (впровадженням) об’єктів інтелектуальної власності (винаходу,
корисної моделі), на які виробник продукту має державні охоронні документи
(патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об’єктів інтелектуальної
власності ліцензії, або він є реалізацією (впровадженням)
відкриттів;
ü
розробка
продукту підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний
рівень;
ü
в
Україні цей продукт вироблено (буде вироблено) вперше, або якщо не вперше, то
порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є
конкурентоспроможним і має суттєво вищі техніко-економічні
показники.
Інноваційний
потенціал організації визначається як можливість
створення нових нововведень, впровадження вже створених і своєчасного звільнення
від старих. Інноваційний потенціал свідчить про здатність даної організації і її
персоналу, насамперед керівників, практично реалізувати можливості розвитку
організації, які є в наявності, за рахунок нововведень.
1.3. Класифікація інновацій
Перша
класифікація інновацій, яка стала класичною і використовувалася до кінця 60-х
років XX ст., належить Й. Шумпетеру. Він виокремив п’ять типів
інновацій: виробництво невідомого споживачам нового продукту; впровадження
нового засобу виробництва; освоєння нового ринку збуту певною галуззю
промисловості країни, залучення нових джерел сировини та напівфабрикатів,
впровадження нових організаційних форм.
Значення
терміну «інновація» залежить від конкретної мети дослідження, вимірювання або
аналізу об’єкта. У зв’язку з цим розрізняють такі основні типи
інновацій:
Рис.
1.1. Типи інновацій
1.4. Етапи, стадії і моделі інноваційного процесу
Інноваційна
діяльність та інноваційний процес за своїм змістом дещо різняться. Інноваційний
процес є ширшим поняттям, ніж інноваційна діяльність. Він охоплює всі стадії
створення новинки: від ідеї до конкретного продукту, технології або послуги, які
використовуються у господарській практиці; всі етапи життєвого циклу інновації,
включаючи її дифузію (лат. - проникнення) у нові умови чи місця застосування. А
інноваційна діяльність полягає в діях людей, спрямованих на створення чи
впровадження інновації на певній стадії інноваційного
процесу.
Інноваційний
процес - процес перетворення наукового знання в
інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідовний ланцюг дій, що
охоплює всі стадії створення новинки та її практичного
використання.
Під
час інноваційного процесу не лише створюються очікувані інноваційні продукти, а
й можуть виникати супроводжувальні інновації, які є побічним результатом
креативної (творчої) інноваційної діяльності на певному її
етапі.
Розрізняють
три види інноваційного процесу:
простий
внутрішньоорганізаційний (натуральна форма) - передбачає створення і використання нововведення у
рамках однієї організації;
простий
міжорганізаційний (товарна форма) - передбачає, що нововведення стають предметом
купівлі-продажу в стосунках між виробниками та
споживачами;
розширений
– виявляється з появою нових виробників нововведення, що через конкурентну
боротьбу сприяє удосконаленню властивостей нововведення.
Специфіка інноваційного процесу полягає в тому, що
з розробленням інновації увага поступово переміщується від сфери досліджень до
сфери збуту. Водночас елементи інноваційного процесу перебувають у тісній
взаємодії, постійно обмінюючись інформацією.
На
рис. 1.2 показана послідовність та взаємозалежність стадій інноваційного процесу
на підприємстві.
Рис.
1.2. Стадії інноваційного процесу підприємства
Спрощено
модель інноваційного процесу можна подати як кілька послідовних етапів: наука -
техніка - виробництво.
Наука.
На цьому етапі розробляють теоретичні основи певної проблеми. Охоплює стадії
фундаментальних і прикладних досліджень.
1.
Фундаментальні дослідження.
Спрямовані на вивчення теоретичних засад процесів чи явищ. Поштовхом до їх
проведення є виникнення гіпотези, яка потребує підтвердження. Результатом
фундаментальних досліджень можуть бути відкриття.
Відкриття - науковий результат, що вносить
радикальні зміни в існуючі знання, розкриває досі невідомі закономірності,
властивості та явища матеріального світу, істотно впливає на НТП і розвиток
цивілізації, слугує джерелом винаходів.
Світовий
досвід показує, що фундаментальні дослідження дають позитивний результат лише у
10% випадків; практичне застосування із цієї кількості матиме ще менше. Г. Форд
вказував: «Самі по собі ідеї цінні, але кожна ідея врешті-решт тільки ідея.
Завдання полягає в тому, щоб реалізувати її практично».
Якщо
дослідження мають цілеспрямований, пошуковий характер, у процесі яких
використовуються ідеї щодо матеріалізації існуючих теоретичних знань, то
позитивних результатів буде більше. Ці дослідження завершуються обґрунтуванням
та експериментальною перевіркою нових методів задоволення суспільних потреб, їх
результатом є винаходи.
Винахід -
результат науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), що
відображає принципово новий механізм, який може стати основою появи значної
частини інновацій та інноваційних процесів і суттєво вплинути на розвиток
НТП.
Фундаментальні
відкриття і винаходи характеризуються, як правило, великим проміжком часу від
формулювання гіпотези до практичного застосування винаходу. Фундаментальні
наукові дослідження здійснюються у спеціалізованих наукових закладах і
фінансуються державою та корпораціями. Щодо України, то фінансування
фундаментальних досліджень недостатнє, і тому вони не дають відчутних
результатів.
2.
Прикладні дослідження.
Визначають напрям прикладного застосування знань, здобутих у процесі
фундаментальних досліджень, їх результатом є нові технології, нові матеріали,
нові системи. Ці дослідження також потребують значних інвестицій, є ризикованими
і виконуються, як правило, на конкурсній основі галузевими науково-дослідними
інститутами чи вузами на замовлення держави або за рахунок великих промислових
компаній, акціонерних товариств, інноваційних фондів тощо.
Техніка.
На цьому етапі втілюють теоретичні конструкції явищ і процесів у матеріальну
оболонку. Охоплює стадії дослідно-конструкторських та проектно-конструкторських
робіт, які спрямовані на розроблення, проектування, виготовлення та
випробовування дослідних зразків нової техніки, технології чи нового продукту.
Визначають технічні характеристики нової продукції, розробляють
інженерно-технічну документацію на неї, створюють дослідні зразки, розпочинають
експериментальне виробництво. Ці роботи можна здійснювати силами самих
організацій (за умови наявності відповідних лабораторій, конструкторських бюро
(КБ), експериментального виробництва) або на їх замовлення у вузах чи
спеціалізованих КБ. Фінансують ці роботи, як правило, зацікавлені фірми (у тому
числі на засадах спільної з іншими фірмами участі).
Виробництво (комерціалізація нововведення). Це етап впровадження у виробництво нового продукту, розроблення програми маркетингу і просування новинки на ринок. Інвестиції на цьому етапі теж ризиковані, але їх повністю бере на себе суб'єкт господарювання, акумулюючи для цього кошти у спеціальних фондах і використовуючи позичковий капітал (банківські кредити). Цей етап охоплює кілька стадій:
Ø
дослідження
ринку: вивчають готовність ринку до сприйняття нововведення; якщо новий продукт
ще не відомий ринку, оцінюють можливість формування нових споживчих потреб, які
він може задовольняти; визначають форму просування новинки на ринок, можливість
її модифікації для окремих його сегментів;
Ø
конструювання:
формують дизайн новинки з дотриманням естетичних, ергономічних, функціональних
вимог та з урахуванням преференцій споживачів вибраного сегмента ринку
(сучасність, комфортність, вишуканість, компактність, цінові характеристики
тощо); розробляють маркетингові заходи для просування товару на
ринок;
Ø
ринкове
планування: визначають обсяги попиту на новий товар, його асортиментний ряд,
можливі ринки збуту; оцінюють витрати на виготовлення і прогнозують майбутні
доходи від продажу;
Ø
дослідне
виробництво: налагоджують і відпрацьовують технологічний процес, складають
кошторис витрат;
Ø
ринкове
випробування: здійснюють рекламну кампанію до появи товару на ринку; визначають
прогнозну ціну; випускають пробну партію товару, оцінюють попит на неї; за
необхідності вносять зміни у тактику маркетингу чи дизайн
товару;
Ø
комерційне
виробництво: формують портфель замовлень на виготовлення партій товару;
укладають угоди з постачальниками; вибирають канали збуту; проектують і
створюють систему управління виробництвом; виготовляють і реалізують продукцію у
запланованих обсягах; відпрацьовують систему управління якістю; вдосконалюють
політику ціноутворення і методи стимулювання збуту.
Однак
не всі підприємства мають належну базу для створення наукомістких продуктів.
Інноваційна діяльність таких підприємств може ґрунтуватися на вдосконаленні та
модифікації існуючих товарів, пошуку іншої сфери їх застосування, поширенні їх
на інші сегменти ринку, наданні їм нових властивостей, тобто здатності краще
задовольняти суспільну потребу. Інвестування у придбання нововведень є найменш
ризикованими, тому багато фірм включаються в інноваційний процес саме на цій
стадії. Отже, організації, стаючи учасниками інноваційного процесу на певному
його етапі, зіставляють вигоди, які вони можуть отримати, і витрати. При цьому
слід обміркувати, які джерела фінансування використовувати і на яких
умовах.
Підприємство
може скористатися готовими науково-технічними розробками через придбання
ліцензій, застосування франчайзингових чи лізингових угод. Відбувається
дифузія нововведення - процес його поширення для
використання у нових місцях, сферах чи умовах. Отже, дифузія і вдосконалення
новації є складовими інноваційного процесу. Найтиповішими щодо дифузій є
технологічні нововведення, оскільки їм притаманна найбільша
інваріантність.
Інваріантність (незмінний) нововведення - здатність
нововведення зберігати незмінними якісні та кількісні характеристики, попри
перетворення та зміни у зовнішньому середовищі, що дає змогу використовувати
продукт тривалий час і в різних сферах.
Трансфер
технологій - передавання суб’єктам, які не є
авторами технологічних новацій, права на їх використання через продаж ліцензій і
надання інжинірингових послуг.
Трансфер
нововведень (технологій) здійснюється лише в разі отримання економічної вигоди
обома сторонами, які беруть у ньому участь. Покупця технології можуть
приваблювати можливості виготовлення продукту, що має ринковий попит, без
значних витрат часу на проведення власних науково-технічних досліджень, а також
можливості налагодження бізнесу за наявності ресурсів, але відсутності
технології.
Для
продавця трансфер вигідний як спосіб отримання доходу від продажу технології
іншим фірмам, які сплачуватимуть йому відсоток від обсягу виготовленої та
реалізованої продукції. Якщо ж така технологія є зрілою й економічна віддача від
її застосування на традиційних ринках зменшується, трансфер дає змогу продовжити
її життєвий цикл і отримати додатковий дохід.
1.5. Життєвий цикл інновацій
При
прийнятті рішення про виготовлення нового продукту, впровадження нової
технології, інших технічних чи організаційних новацій слід враховувати їх
потенційні можливості, тобто величину вигоди, яку матиме підприємство,
реалізувавши інновацію. Потенційні можливості інновації, у свою чергу, залежать
від того, на якій стадії її життєвого циклу конкретне підприємство прийме
рішення про її залучення у свою діяльність.
Життєвий
цикл інновацій, починається з часу її виведення на ринок і закінчується виходом
з ринку, тобто інноваційний цикл і життєвий цикл частково перетинаються. Систему
управління інноваційним процесом доцільно розглянути у відповідності з його
функціональною схемою.
Життєвий
цикл інновації - період від зародження ідеї, створення
новинки та її практичного використання до моменту зняття з
виробництва.
За
своїм характером життєвий цикл інновації відповідає типовому життєвому циклу
товару і проходить етапи розроблення, просування на ринок, зростання, зрілості
та занепаду, які характеризуються різним співвідношенням витрат, пов'язаних з
розробленням та виведенням новинки на ринок, і доходів від її продажу. Кожен
етап життєвого циклу інновації охоплює кілька стадій, які відрізняються за
змістом робіт.
Етап
розроблення.
Включає стадії зародження ідеї, проведення науково-дослідних і
дослідно-конструкторських робіт для перетворення ідеї на придатний для
промислового виготовлення продукт, розроблення технології його
виробництва.
Етап
виведення на ринок.
На цьому етапі відбуваються налагодження технологічного процесу, випуск пробної
партії та її ринкова апробація, формування стратегії та каналів збуту. На цьому
етапі прибуток відсутній, оскільки витрати перевищують доходи від
продажу.
Етап
зростання.
Період швидкого сприйняття нового товару ринком і швидкого зростання
прибутків.
Етап
зрілості.
Характеризується уповільненням темпів збуту внаслідок придбання товару більшістю
покупців. Товар перестає бути новинкою. Прибуток стабілізується або зменшується
у зв’язку зі зростанням витрат на його захист від конкурентів. Цим етапом
життєвий цикл інновації фактично завершується.
Етап
занепаду.
Різке падіння збуту і зниження прибутків. Товар знімають з
виробництва.
Рис. 1.3. Етапи життевого циклу інновації
Тривалість життєвого циклу інновацій залежить від внутрішніх чинників, що обумовлюють здатність фірми-інноватора прискорити процес перетворення ідеї на матеріалізований продукт, придатний до комерційного впровадження, і зовнішніх, які формуються співвідношенням попиту і пропозиції і впливають на тривалість комерційного використання інновації. Життєві цикли інновацій накладаються один на одного, мають ланцюговий характер. На момент, коли продукцію, яка перестала бути новою, знімають з виробництва, уже розроблена і готова до освоєння нова продукція, тобто інновації змінюють одна одну. Життєвий цикл інновації включає час її перебування у межах фірми-інноватора чи кількох фірм, які створюють новацію, та поза її межами, коли інновація використовується іншими.
Перелік рекомендованої літератури